Альтернатива НАТО: чим загрожує відмова України від Альянсу за домовленістю з Кремлем
СЕРЕДА, 23 БЕРЕЗНЯ 2022, 12:10 —You must be registered for see links,You must be registered for see links
Питання руху України до НАТО (або ж відмови від вступу, як того вимагає РФ) стало топ-темою останніх днів.
Як українська, так і російська сторони визнають, що "нейтралітет" України є однією з тем переговорів. На цьому публічна згода сторін, звісно ж, закінчується, а у Києві наголошують, що бравурні заяви представників РФ про нібито майже досягнуту згоду – це пропаганда. Ключові питання лишаються неврегульовані.
Утім, в Україні вже почалася дискусія про те, чи варто нам прагнути членства в Альянсі. Хтось каже, що у разі, якщо це настільки критично для Росії, цим можна поступитися. Інші дорікають, що Україна не отримала від НАТО захисту, про який мріяла. Популярною є думка про те, що замість НАТО потрібен інший формат, який давав би Україні ще твердіші гарантії захисту. Власне, останню думку просувають і офіційні посадовці.
Але одночасно з цією дискусією помітні також значні інформаційні зусилля, спрямовані на критику НАТО, на формування за ним іміджу "недієздатної організації", яка "не підтримує Україну". І хоча треба визнати, що Альянс часом заслуговує на критику – її скоординованість заслуговує на увагу. Як і те, що більша частина цієї критики ґрунтується на неправді та перекрученнях.
І насамкінець: зараз частіше, ніж будь-коли, лунають заяви про те, що Україну, мовляв, гарантовано не візьмуть до Альянсу. Мовляв, члени НАТО відверто повідомляли про це керівництво України. Забігаючи наперед: це неправда. І ті, хто її поширюють, часто знають, що це неправда. А реальність полягає у тому, що саме зараз перспектива вступу перетворилася з гіпотетичної на цілком досяжну.
Причому цей вступ може статися значно швидше, ніж багато хто уявляє, якщо Україна зараз не відмовиться від євроатлантичного спрямування.
На жаль, останнє є можливим. Є шлях для цього (у рамках угоди з РФ), є готовність частини еліт. Але на заваді може стати суспільне розуміння того, наскільки серйозні наслідки це потягне для України.
Чому взагалі йдеться про угоду з РФ, а не про її капітуляцію?
Зараз, нарешті, не лише українці, а й увесь світ повірив у здатність України перемогти у цій війні.
У перші дні після вторгнення західні військові аналітики вірили у "бліцкриг" (ЄП вже розповідала, що через це на початкуYou must be registered for see linksдо України).
Але зараз все змінилося. Західна розвідка одностайна у тому, що армія РФ "зав’язла" та має величезні, часом нездоланні проблеми на всіх напрямах. Саме через це, як припускають, РФ перейшла до знищення цивільної інфраструктури ракетними ударами. Це не допомагає окупантам у військовому сенсі, але підриває сили України і, як вважають, може схиляти Київ до переговорів.
Ми тим більше не ставимо під сумнів боєздатність наших ЗСУ, які вже чотири тижні поспіль доводять світові, що українці точно не планують здаватися і йдуть до перемоги у цій війні.
Але є питання: що саме вважати перемогою?
Остаточна військова капітуляція нацистської Росії можлива у разі повалення її керівництва – Путіна, уряду.
Якщо росіяни зроблять переворот самі (наприклад, під тиском санкцій/олігархів) і на цій хвилі припинять війну та заберуть війська з України – це буде непоганим початком. Але ніхто не має ані впевненості у такому розвиткові, ані часу, коли він може статися.
Що ж стосується військової перемоги, то тут ще складніше.
Звісно, у фейсбук-дискусіях не гріх пожартувати про "український прапор над Кремлем", але в реальних прогнозах цей варіант ніхто навіть не розглядає. Українські військові хоч і сильні, але не безсмертні, щоби йти на захоплення і тимчасову окупацію Росії (а юридично це мало би саме такий статус). Також ці дії гарантовано не підтримав би Захід (не забуваємо, що зараз ми успішно воюємо не в останню чергу завдяки західному озброєнню, а для наступу будуть потрібні інші типи зброї). Ядерну кнопку у Путіна також ще ніхто не відібрав. І це далеко не всі аргументи.
А якщо не буде повної перемоги та капітуляції РФ – то це означає, що війну завершить лише мирна угода між Україною, РФ та, можливо, також державами-гарантами. Тому і факт переговорів про цю потенційну угоду, і намагання Зеленського зустрітися з Путіним – самі по собі не є зрадою.
Суто теоретично, за підписання такої угоди публічно висловлюються обидві сторони – і українське, і російське керівництво. Головне питання – зміст цих домовленостей. Багато важить також воєнна ситуація, за якої домовленості досягнуті. Про це згодом.
А спершу – про елемент можливої угоди, який стосується України та Альянсу.
Три варіанти відмови від НАТО
Попри те, що про можливість відмови від НАТО заявляє найвище керівництво держави, а також попри поширення інформаційних хвиль, спрямованих проти співпраці України з Альянсом, відмовитися від руху до членства Києву буде непросто.
Треба бути свідомим того, що не НАТО стало причиною вторгнення, тому й відмови від руху до Альянсу недостатньо, щоби задовольнити Путіна. Але це – окрема тема, до якої варто повернутися згодом.
Але для спрощення уявімо, що у ході переговорів вдалося домовитися про те, що РФ обіцяє Україні певні дії (зупинку просування військ, відведення своєї армії до якоїсь лінії тощо) в обмін на виконання вимоги Кремля про "нейтралітет", із гарантією відмови України від наміру вступити до НАТО.
Але чи може керівництво України дати такі гарантії?
Як відомо, прагнення України вступити до НАТО зафіксовані у Конституції: у її преамбулі та у блоці повноважень президента і прем’єра. Без зміни цих пунктів обіцянки Зеленського будуть порожніми.
В Конституції є пряма заборона змінювати її під час воєнного і навіть надзвичайного стану. До того ж це доволі довгий процес, який передбачає голосування на двох сесіях Ради та висновок Конституційного суду (який нині не є аж надто лояльним до президента). Завершити внесення змін за пару днів чи навіть тижнів – малореально. І пропускати якісь етапи не можна, бо той же Конституційний суд скасує ці зміни.
Отже, щоби змінити Конституцію, ми маємо досягти такого перемир’я (нехай навіть тимчасового), коли армія не відчуватиме загрози нападу окупаційних військ та на тривалий час відмовиться від режиму воєнного та навіть надзвичайного стану. Повторімося, його скасування "на годинку", поки триває голосування – не спрацює, треба завершити війну, а потім – почати втілення домовленості з РФ.
Тут є дуже різні сценарії.
Перший варіант – це домовленість у ситуації, коли армія агресора утримує значну частину території, окупованої під час нинішнього вторгнення, а отже, буде небезпека нового наступу у будь-яку мить.
Оголошувати завершення воєнного стану за таких умов – самовбивче безглуздя, на це Київ точно не піде (навіть якщо Кремль пообіцяє не нападати – вартість обіцянок РФ ми знаємо). Тому процедура за цього сценарію навіть не почнеться.
Ба більше, за цих умов видається нереальною будь-яка остаточна угода. Запитні умови РФ гарантовано не підійдуть Україні. До цього ми ще повернемося.
Другий варіант – підписання миру з РФ після того, як ЗСУ досягнуть проміжної перемоги та виб’ють агресора за межі українського кордону, або як мінімум до межі, контрольованої урядом станом на 23 лютого.
У цьому варіанті угода з РФ є можливою. Вона має включати також інші елементи: наприклад, миротворчу місію (наприклад, від ООН), яка стане на кордоні.
Утім, зміна Конституції лишається геть нереальною. У Верховній раді відмову від НАТО мають підтримати 300 депутатів, а це за чинного складу ВР – абсолютно виключено. Тим більше в ситуації, коли орків виженуть з країни, чимало депутатів поставлять питання: а нащо тоді виконувати їхні вимоги? Навіть у партії влади не буде єдності на підтримку такого рішення.
І нарешті, третій варіант, принципово інший: відмова від НАТО без зміни Конституції.
Він – єдиний теоретично реальний, тож його варто розглянути окремо.
"Політреформа" рішенням Альянсу
You must be registered for see links
на кацапії ?