Сергій Грабський: Миротворці — вони як конкістадори
16/03/2018 15:30
You must be registered for see images
Сергій Грабський. Фото: Міст онлайн
Ветеран міжнародної миротворчої діяльності — про те, чому миротворча місія ООН для Донбасу вже близько, а наш формат найбільш подібний до Косова
You must be registered for see images
автор:
Майя Орел
Вірогідність того, що на Донбас зайдуть міжнародні миротворчі сили під егідою ООН, досить висока. У лютому на Мюнхенській конференції з безпеки найвищим посадовим особам держав-учасниць було представлено
You must be registered for see links
щодо можливості розгортання на Донбасі миротворчої місії Об’єднаних Націй. Ішлося про 20 тисяч військовослужбовців із країн, що не входять до НАТО, і 4 тисячі поліцейських.
Після цього
You must be registered for see links
, Білорусь,
You must be registered for see links
,
You must be registered for see links
,
You must be registered for see links
тощо заявили про готовність направити свої контингенти в Україну або в інший спосіб підтримати місію.
Росія
You must be registered for see links
проти того формату місії, який обстоюють Україна, США та Європа: повноцінний контингент “блакитних шоломів” на всій території ОРДЛО з обов’язковим контролем кордону з РФ. Натомість Москва пропонує лише охорону для СММ ОБСЄ на лінії розмежування.
Глухий кут? Схоже на те. Однак президент Петро Порошенко на недавній
You must be registered for see links
проголосив твердий намір “дотиснути” миротворчу місію ООН для Донбасу, заявивши, що це буде базовий елемент розв’язання проблеми ОРДЛО.
В який спосіб може бути подолано вето Росії в Радбезі ООН щодо миротворців для Донбасу? Які завдання виконуватиме бажана місія на Донбасі? Чим український конфлікт відрізняється від тих, де світова спільнота вже задіювала миротворчі сили?
Ці та інші запитання “
You must be registered for see links
” поставила
військовому експерту Сергію Грабському — учаснику миротворчих місій у Косово й Іраку.
Грабський Сергій Маратович
You must be registered for see images
Полковник запасу ЗС України
Голова ради громадської організації “Всеукраїнське об’єднання “Союз учасників миротворчих операцій” (СУМО)
Народився 14 червня 1966 року в Тернополі.
Освіта
- Львівський регіональний інститут держуправління при Національній академії державного управління при президентові України (магістр державного управління, 2006);
- Одеський інститут Сухопутних військ (спеціаліст військово-транспортної служби, 1997);
- Ленінградське вище училище залізничних військ та військових сполучень (інженер по експлуатації залізничного транспорту, 1987);
- курси підготовки офіцерів НАТО за різними спеціалізаціями у Франції, Італії, Німеччині (2001-2006); курс військових радників за програмою армії США в Іраку (2009)
Миротворча діяльність
- Місія ОБСЄ в Косово, СР Югославія — 1998-1999;
- Тренувальна місія НАТО в Іраку — 2009-2010, на посаді головного радника-інструктора Національного оперативного центру прем’єр-міністра Республіки Ірак.
Нагороди
За особисті заслуги та професіоналізм при виконанні завдань в Іраку полковник Грабський 2010 року був нагороджений генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном медаллю Північноатлантичного альянсу “За особливі заслуги”.
Має також медаль НАТО “NTM-I”, 12 медалей та відзнак України і колишнього СРСР.
Вільно володіє англійською мовою.
“Ми не Африка. Але й не Європа”
- Пане Сергію, у 2014-15 роках ідею залучення миротворців на Донбас озвучувала тільки Україна, та й то, досить несміливо. Сьогодні Європа й Америка роблять абсолютно конкретні кроки щодо її реалізації. Що трапилося? Чому ідея залучення миротворців уже не є дискусійною? Чому на пропозицію на певних умовах пристає і Росія?
– Є певні маркери, які визначають можливість або необхідність проведення миротворчих операцій. Один із безумовних маркерів – це коли зона конфлікту стає зоною гуманітарної катастрофи і жодна зі сторін конфлікту вже не може на це вплинути, бо ситуація вийшла з-під контролю.
Та ж Росія усвідомила, що військовими методами не зможе досягти перемоги над Україною, що продовження конфлікту у такий спосіб становитиме загрозу і для її безпеки, зокрема через неконтрольований обіг зброї, наркотиків, криміногенну ситуацію тощо.
До того ж, Росія переконалася у
You must be registered for see links
, а після своїх
You must be registered for see links
— і в тому, що у військовій сфері не може нічого Америці протиставити. Тобто Росія під впливом усіх тих ситуативних моментів була змушена погодитися на миротворців.
- Аби підтримати Україну в питанні введення миротворців на Донбас, Заходу знадобилося чотири роки. З огляду на миротворчу практику, це — дуже великий термін на “розкачку”?
– Ні, не великий. У Південному Судані, наприклад, бойові дії точилися десятиліттями, і коли вони вже стали загрозою для всього регіону Центральної Африки, Африканський Союз і ООН почали приділяти увагу конфлікту. Так само після десятиліть громадянської війни у Східному Тиморі ООН направила туди місію.
You must be registered for see images
Китайські миротворці в місії ООН у Південному Судані, 2016 рік. Фото: Reuters
А Україна, завдяки своїй дипломатії, домоглася зміни оцінки ситуації буквально за кілька років.
- Але Судан – то Африка. А ми Європа. Для Європи чотири роки відкритого конфлікту — чи не забагато? З Югославією було швидше?
– Югославія, скажімо так, у європейській Європі, і ситуація на Балканах, на відміну від нашої, безпосередньо впливала на економічні, політичні процеси в європейському регіоні. Однак, поки югославський конфлікт не почав виплескувати назовні величезні хвилі біженців і дуже велику кількість неконтрольованої зброї та наркотиків, світ теж мовчав. Відреагував десь через рік-півтора.
Так, швидше, ніж щодо України. Але будьмо відвертими: Європа завжди розглядала Україну як сателіта Росії, ще у 2014-15 роках ніхто нас серйозно не сприймав як суб’єкт міжнародного права, який зможе дати ефективну відсіч збройній агресії РФ. А ми змогли дати таку відсіч.
Крім того, ми переконали західне суспільство, що продовження і розширення конфлікту матиме непередбачувані наслідки і для нього, зокрема може йтися про величезну кількість біженців – від 3 до 7 мільйонів, і Югославія порівняно з нами здаватиметься невинною іграшкою.
До того ж, Росія за ці роки припустилася багатьох помилок: той же збитий “Боїнг”, наприклад. От після усього цього почалися певні політичні рухи щодо розгляду питання стосовно місії.
І це при тому, що Росія є членом Радбезу ООН. Уявляєте, яку шалену роботу провела Україна, щоб переконати світове співтовариство у необхідності місії!
Попри те, що всі прекрасно розуміють: Росія буде до останнього чинити опір і блокувати цю ситуацію.