setty
Граф
кстати да, давно хотел сказать об этом...
Сепаратизм/Держзрада
- Автор теми Dreadnought
- Дата створення
начинать с очистки армии от пособников врага и паразитов, потом очистить от врагов власть и, только потом все, кроме запрета транзита газа.
От запрета транзита до раздела Украины - один шаг
Национализировать предприятия, принадлежащие врагу и загрузить их оборонными заказами.
Этот текст с утра перепечатало множество сайтов, например:
You must be registered for see links
Loner
Well-Known Member
Юрій Палійчук
"Дезертирство" 5 батальйон "Прикарпаття" - чиста деза. Це якраз той випадок, коли підходить слово, яке я дуже не люблю - "зливають". Просто у цьому батальйоні служать багато моїх знайомих і можу сказати, що трохи ситуацією володію.
Наведу кілька фактів про батальйон "Прикарпаття", а ви вирішуйте самі - дезертири вони, чи ні:
1. Кістяк батальйону - це Самооборона Майдану. Їх там більше половини особового складу. Туди відразу пішли ті, хто робив революцію під табличками "Коломия", яких на Майдані було десятками. Наприклад, зараз командиром роти там працює боєць, який на Інститутській спалив водомет і ще десятки простих героїв, які вижили в Києві і пішли на нову війну.
2. Коли батальйон йшов у АТО у них не було жодного тепловізора, жодного зразка важкого озброєння, жодної броні. Усе забезпечення, починаючи від питаної води, закінчуючи транспортом - заслуга волонтерів. Щоб ви розуміли, батальйон "Прикарпаття" пересувався шкільними автобусами, які їм віддала коломийська мерія. Іншого транспорту у них просто не було
3. Батальйон «Прикарпаття» був останнім, хто покинув котел біля Амвросіївки. Доречі, шкільними автобусами вони вивозили поранених з 72 бригади. Вивозили полями під хаотичними обстрілами артилерії - по них просто лупили без наводчика. Наводчик з російської сторони з’явився рівно в той момент, коли вони згрузили останніх поранених і чітко по жовтих шкільних автобусах влупила артилерія. Доречі, після обстрілів хлопці знаходили нерозірвані снаряди з написом "Привет майдан", але то таке – лірика.
Остання колона важкої техніки, яка була в тому районі, базувалася в районі Саур-Могили і вийшла два тижні тому. Тобто, хлопці тиждень стояли там без жодної броні, без жодного танка, без артилерії, одні на 100 кілометрів кордону.
Доречі, 72-ка вийшла звідти як герої, а хлопці з "Прикарпаття" стояли там під обстрілами до суботи, прикривали майже 100 кілометрів кордону, поки їх повністю не накрили Градами з Росії. І поки не оголосили «дезертирами»
4. З озброєння у 5 батальйону були лише автомати і кулемети. Гранати і гранатомети, які вчора у них відібрали біля Кіровограда - трофейні. Це єдине, що у них було з більш-менш важкого.
5. Команду відступити дав командир батальйону. Ще раз нагадую - вони єдині, хто залишився під Амвросієвкою - без техніки, без важкого озброєння, без прикриття, лише з автоматами і трофейними гранатометами. Одні на 100 кілометрів державного кордону. По-моєму, вони - 300 спартанців. а не дезертири.
Хлопці, доречі, зараз в дорозі. Чому їх намагалися роззброїти, розуміють прекрасно - щоб не пішли на Київ, бо розказати їм є що. Чому оголошують дезертирами, також догадатися не важко - "зрадників" ж ніхто не буде слухати. Але, вони надто сильно люблять свою країну, щоб іти на Київ і збирати мітинги. Вони розуміють, що це гра з вогнем. Вони просто робили свою роботу на стільки, на скільки могли, не ходили на ефіри, не писали на фейсбук, як деякі комбати, і врезультаті отримали за це подяку – ганебне тавро «дезертир», за що передають подяку каналу 1+1.
"Дезертирство" 5 батальйон "Прикарпаття" - чиста деза. Це якраз той випадок, коли підходить слово, яке я дуже не люблю - "зливають". Просто у цьому батальйоні служать багато моїх знайомих і можу сказати, що трохи ситуацією володію.
Наведу кілька фактів про батальйон "Прикарпаття", а ви вирішуйте самі - дезертири вони, чи ні:
1. Кістяк батальйону - це Самооборона Майдану. Їх там більше половини особового складу. Туди відразу пішли ті, хто робив революцію під табличками "Коломия", яких на Майдані було десятками. Наприклад, зараз командиром роти там працює боєць, який на Інститутській спалив водомет і ще десятки простих героїв, які вижили в Києві і пішли на нову війну.
2. Коли батальйон йшов у АТО у них не було жодного тепловізора, жодного зразка важкого озброєння, жодної броні. Усе забезпечення, починаючи від питаної води, закінчуючи транспортом - заслуга волонтерів. Щоб ви розуміли, батальйон "Прикарпаття" пересувався шкільними автобусами, які їм віддала коломийська мерія. Іншого транспорту у них просто не було
3. Батальйон «Прикарпаття» був останнім, хто покинув котел біля Амвросіївки. Доречі, шкільними автобусами вони вивозили поранених з 72 бригади. Вивозили полями під хаотичними обстрілами артилерії - по них просто лупили без наводчика. Наводчик з російської сторони з’явився рівно в той момент, коли вони згрузили останніх поранених і чітко по жовтих шкільних автобусах влупила артилерія. Доречі, після обстрілів хлопці знаходили нерозірвані снаряди з написом "Привет майдан", але то таке – лірика.
Остання колона важкої техніки, яка була в тому районі, базувалася в районі Саур-Могили і вийшла два тижні тому. Тобто, хлопці тиждень стояли там без жодної броні, без жодного танка, без артилерії, одні на 100 кілометрів кордону.
Доречі, 72-ка вийшла звідти як герої, а хлопці з "Прикарпаття" стояли там під обстрілами до суботи, прикривали майже 100 кілометрів кордону, поки їх повністю не накрили Градами з Росії. І поки не оголосили «дезертирами»
4. З озброєння у 5 батальйону були лише автомати і кулемети. Гранати і гранатомети, які вчора у них відібрали біля Кіровограда - трофейні. Це єдине, що у них було з більш-менш важкого.
5. Команду відступити дав командир батальйону. Ще раз нагадую - вони єдині, хто залишився під Амвросієвкою - без техніки, без важкого озброєння, без прикриття, лише з автоматами і трофейними гранатометами. Одні на 100 кілометрів державного кордону. По-моєму, вони - 300 спартанців. а не дезертири.
Хлопці, доречі, зараз в дорозі. Чому їх намагалися роззброїти, розуміють прекрасно - щоб не пішли на Київ, бо розказати їм є що. Чому оголошують дезертирами, також догадатися не важко - "зрадників" ж ніхто не буде слухати. Але, вони надто сильно люблять свою країну, щоб іти на Київ і збирати мітинги. Вони розуміють, що це гра з вогнем. Вони просто робили свою роботу на стільки, на скільки могли, не ходили на ефіри, не писали на фейсбук, як деякі комбати, і врезультаті отримали за це подяку – ганебне тавро «дезертир», за що передають подяку каналу 1+1.
You must be registered for see links
Loner
Well-Known Member
"Между тем у военкомата в Харькове сегодня образовалась очередь из желающих,
взяв оружие, идти убивать российских оккупантов.
Подобная ситуация и в Мариуполе, вокруг которого наши военные сейчас занимают господствующие
высоты, оборудуют снайперские гнезда и укрепляют оборонительные рубежи. Сегодня в 18:00 у сверг
нутого Членина состоится митинг, где патриоты города выразят свою поддержку нашим военным и го
товность защищать Мариуполь "
То о чем и говорилось
Х@йло действует как Янык на майдане
Но Яныку хоть было куда бежать
взяв оружие, идти убивать российских оккупантов.
You must be registered for see images
Подобная ситуация и в Мариуполе, вокруг которого наши военные сейчас занимают господствующие
высоты, оборудуют снайперские гнезда и укрепляют оборонительные рубежи. Сегодня в 18:00 у сверг
нутого Членина состоится митинг, где патриоты города выразят свою поддержку нашим военным и го
товность защищать Мариуполь "
То о чем и говорилось
Х@йло действует как Янык на майдане
Но Яныку хоть было куда бежать
You must be registered for see images
В сообществе «
You must be registered for see links
» в «Фейсбуке» появилось фото очереди возле военкомата Дзержинского, Ленинского и Октябрьского районов, который находится на ул.
You must be registered for see links
, 13/15.«Люди в Харькове идут в военкоматы», - сказано под фото.
В Сети тут же растиражировали фото дополнив комментариями, мол,
You must be registered for see links
массово записываются в ряды военнослужащих.
You must be registered for see links
Очередь в военкомат. Фото: facebook.com/EuroMaydan
Как выяснила «Сегодня», в очередь выстроились студенты, которые попросту становятся на учет в военкомат перед учебой в вузе и прибыли не по повестке.
You must be registered for see links
Loner
Well-Known Member
16 бійців втратили добровольчі батальйони, визволяючи Іловайськ.
Це 25% усіх втрат у лавах добровольців за час війни на Донбасі. Такі жертви – наслідок того, що добровольчі батальйони виконують невластиві їм функції, а влада відверто використовує їх як гарматне м'ясо.
На думку радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, щоб придушити опір російських диверсантів та місцевих сепаратистів у Іловайську потрібно, окрім іншого, «посилити угруповання нашої артилерії і підвищити щільність вогню з метою відсікти спроби терористів передати підкріплення своїм соратникам та перекинути під Іловайськ 5-7 танків і стільки ж БТР або БМП для прикриття наступаючої піхоти добровольчих підрозділів». Додавши, що «планування операції з очищення Іловайська, підтримка бронетехнікою й артилерією знаходиться в компетенції не Міністерство внутрішніх справ (якому підпорядковані добровольчі загони – авт.), а Генерального штабу ЗСУ».
Проте лише на третій день вкрай напружених та кривавих боїв за Іловайськ добровольці отримали підмогу від Збройних сил. Добровольці-піхотинці змушені боротися проти бронетехніки ворога стрілецькою зброєю. Керівництва АТО відмовляється видати їм навіть підствольні гранатомети.
«Фактично, вони (добровольчі батальйони – авт.) виконують завдання збройних сил, які повинні бути поставлені перед бронетанковою та мотопіхотною бригадою, практично не маючи при цьому важкого озброєння. Із 10 отриманих від ЗСУ БМП залишилося 5 штук і ті практично без боєкомплекту, – визнав Антон Геращенко, – Також державний концерн «Укроборонпром» гальмує питання про продаж МВС і Нацгвардії 10 танків, замовлених на заводі імені Малишева».
І в той самий час, коли українські добровольці гинуть, не отримуючи підмоги важким озброєнням, десятки одиниць новенької та наново відремонтованої техніки уже два тижні готуються у Києві до параду з нагоди Дня незалежності. І лише після того, як 24 серпня танки та бронемашини проїдуть центром столиці, їх відправлять на Донбас. Бажання президента покрасуватися на параді може дуже дорого коштувати нашим бійцям у зоні АТО.
Втім, справа не в лише типово совковій ментальності політичної «еліти» України, у типово радянській зневазі до людського життя.
Складається враження, що українська влада боїться українських добровольців не менше, а то й більше, аніж сепаратистів та Путіна разом узятих. І свідомо планує операції так, щоб добровольчі батальйони зазнавали великих утрат.
Чому?
Добровольчі загони – логічне продовження Майдану. Добровольці не раз заявляли, що після встановлення миру на Донбасі підуть на Київ – щоб завершити Революції гідності, очистивши владу від корупціонерів. Добровольці, серед якиз багато націоналістів, ніколи не погодяться жити у країні, де збереглися схеми та кадри Януковича. А Петрові Порошенку та його команді мільярдерів у свою чергу жодні революційні «чистки» не потрібні.
Не потрібні вони й генералам – керівникам АТО. Тим більше, що у бійців накопичилося більш ніж достатньо запитань і до них, і до керівництва силових відомств загалом – щодо ефективності вищого командування, числених фактів корцпції в армії, катастрофічно незодовільного матеріального забезпечення фронту, ставлення до простих захисників країни, виплат компенсацій пораненим та загиблим тощо.
Ультиматум Правого сектора, який вимагав припинити свавілля МВС, погрожуючи відправити своїх бійців на Київ – лише перша ластівка. Чим більшим ставатиме клубок образ та злості на «продажних генералів» – тим більший ризик, що якийсь із добровольчих загонів таки піде на штурм столиці.
Владі також не може подобатися незалежність добровольчих батальйонів. Анархія та отаманщина на передовій – річ справді недопустима. Однак, дуже часто саме незалежність добровольчих батальйонів заважає представникам влади залагоджувати свої «мутні» справи з терористами та їх покровителями з числа господарів Донбасу. Достатньо згадати історію про те, як генерал СБУ Ігор Воронченко вночі приїздив до бійців батальйону «Айдар», щоб визволити із полону сепаратиста Сергія Кравченка. Погрожуючи при цьому добровольцям штурмом спецназу СБУ «Альфа».
У свою чергу батальйон «Азов» не раз звинувачував СБУ у тому, що полонені терористи, яких добровольці передавали правоохоронцям, незабаром опинялися на волі за відносно невеликий хабар.
Порошенка також не може не турбувати величезний вплив керівництва Дніпропетровської області на добровольчі загони. Тим більше, що один із заступників Ігоря Коломойського Борис Філатов не раз прямо заявляв про ймовірний «похід добровольців на Київ».
І головне, добровольчі батальйони – бар’єр, який здатен перешкодити Порошенкові домовитися з Путіним – на умовах Кремля. Адже формальні та неформальні консультації між Порошенком та Путіним тривають уже досить давно. І на зустрічі у Мінську 26 серпня Путін та Порошенко мають обговорити в тому числі питання, пов’язані з ратифікацією Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Здавалося б, хіба не дивно обговорювати аспекти своєї зовнішньої політики з країною, яка веде проти нас війну? Ні, якщо відмова від євроінтеграції – одна з вимог Путіна, яку збирається прийняти Порошенко. І якщо український президент справді готується до цього, йому конче потрібно позбутися добровольців. Які, як було сказано, головна перешкода подібній здачі країни…
Автор щиро сподівається, що усі його припущення помилкові. Однак надто багато фактів свідчать про те, що влада країни, м’яко кажучи, ставиться без особливого оптимізму до існування добровольчих загонів. Оскільки спроба розформувати батальйон «Айдар» (а вона могла бути пробним камінчиком у плані боротьби з добровольцями) закінчилася невдачею, у чиїйсь цинічній голові міг виникнути диявольський план – кидати погано оснащені батальйони добровольців на найбільш небезпечні напрямки.
У середині серпня iPress.ua отримав від бійців в зоні АТО інформацію про те, що добровольчі батальйони можуть відправити у сумнозвісний Сектор «Д» – простір, вздовж кордону з Росією, затиснений між терористами самопроголошених ДНР та ЛНР з одного боку, та російськими військовими частинами з іншого. Саме там донедавна українські військові зазнавали величезних втрат, не маючи змоги стріляти у відповідь по російських військах. Інформація, на щастя не підтвердилася, однак добровольців кинули під Іловайськ…
…«Півміста зайняті нами високою ціною життів добровольців. «Дякуючи» тиловій суці, генералу Х, нам не дали техніки, хоч танки стояли в одному кілометрі від нас. Авіація, яка летіла до нас, була ним посаджена», – розповів після бою за Іловайськ один з бійців «Азову»…
Замість післямови.
Поки готувався цей текст, стало відомо, що учора, 20 серпня, під час бою неподалік від Луганська загинув один з сотників самооборони Майдану, лідер воїнів-афганців Олег Міхнюк, який воював у батальйоні «Айдар».
Бойові побратими загиблого розповідають про те, що їх посилають на вірну смерть: «Нас посилають на бійню. Вбивають руками сепаратистів».
Це 25% усіх втрат у лавах добровольців за час війни на Донбасі. Такі жертви – наслідок того, що добровольчі батальйони виконують невластиві їм функції, а влада відверто використовує їх як гарматне м'ясо.
На думку радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, щоб придушити опір російських диверсантів та місцевих сепаратистів у Іловайську потрібно, окрім іншого, «посилити угруповання нашої артилерії і підвищити щільність вогню з метою відсікти спроби терористів передати підкріплення своїм соратникам та перекинути під Іловайськ 5-7 танків і стільки ж БТР або БМП для прикриття наступаючої піхоти добровольчих підрозділів». Додавши, що «планування операції з очищення Іловайська, підтримка бронетехнікою й артилерією знаходиться в компетенції не Міністерство внутрішніх справ (якому підпорядковані добровольчі загони – авт.), а Генерального штабу ЗСУ».
Проте лише на третій день вкрай напружених та кривавих боїв за Іловайськ добровольці отримали підмогу від Збройних сил. Добровольці-піхотинці змушені боротися проти бронетехніки ворога стрілецькою зброєю. Керівництва АТО відмовляється видати їм навіть підствольні гранатомети.
«Фактично, вони (добровольчі батальйони – авт.) виконують завдання збройних сил, які повинні бути поставлені перед бронетанковою та мотопіхотною бригадою, практично не маючи при цьому важкого озброєння. Із 10 отриманих від ЗСУ БМП залишилося 5 штук і ті практично без боєкомплекту, – визнав Антон Геращенко, – Також державний концерн «Укроборонпром» гальмує питання про продаж МВС і Нацгвардії 10 танків, замовлених на заводі імені Малишева».
І в той самий час, коли українські добровольці гинуть, не отримуючи підмоги важким озброєнням, десятки одиниць новенької та наново відремонтованої техніки уже два тижні готуються у Києві до параду з нагоди Дня незалежності. І лише після того, як 24 серпня танки та бронемашини проїдуть центром столиці, їх відправлять на Донбас. Бажання президента покрасуватися на параді може дуже дорого коштувати нашим бійцям у зоні АТО.
Втім, справа не в лише типово совковій ментальності політичної «еліти» України, у типово радянській зневазі до людського життя.
Складається враження, що українська влада боїться українських добровольців не менше, а то й більше, аніж сепаратистів та Путіна разом узятих. І свідомо планує операції так, щоб добровольчі батальйони зазнавали великих утрат.
Чому?
Добровольчі загони – логічне продовження Майдану. Добровольці не раз заявляли, що після встановлення миру на Донбасі підуть на Київ – щоб завершити Революції гідності, очистивши владу від корупціонерів. Добровольці, серед якиз багато націоналістів, ніколи не погодяться жити у країні, де збереглися схеми та кадри Януковича. А Петрові Порошенку та його команді мільярдерів у свою чергу жодні революційні «чистки» не потрібні.
Не потрібні вони й генералам – керівникам АТО. Тим більше, що у бійців накопичилося більш ніж достатньо запитань і до них, і до керівництва силових відомств загалом – щодо ефективності вищого командування, числених фактів корцпції в армії, катастрофічно незодовільного матеріального забезпечення фронту, ставлення до простих захисників країни, виплат компенсацій пораненим та загиблим тощо.
Ультиматум Правого сектора, який вимагав припинити свавілля МВС, погрожуючи відправити своїх бійців на Київ – лише перша ластівка. Чим більшим ставатиме клубок образ та злості на «продажних генералів» – тим більший ризик, що якийсь із добровольчих загонів таки піде на штурм столиці.
Владі також не може подобатися незалежність добровольчих батальйонів. Анархія та отаманщина на передовій – річ справді недопустима. Однак, дуже часто саме незалежність добровольчих батальйонів заважає представникам влади залагоджувати свої «мутні» справи з терористами та їх покровителями з числа господарів Донбасу. Достатньо згадати історію про те, як генерал СБУ Ігор Воронченко вночі приїздив до бійців батальйону «Айдар», щоб визволити із полону сепаратиста Сергія Кравченка. Погрожуючи при цьому добровольцям штурмом спецназу СБУ «Альфа».
У свою чергу батальйон «Азов» не раз звинувачував СБУ у тому, що полонені терористи, яких добровольці передавали правоохоронцям, незабаром опинялися на волі за відносно невеликий хабар.
Порошенка також не може не турбувати величезний вплив керівництва Дніпропетровської області на добровольчі загони. Тим більше, що один із заступників Ігоря Коломойського Борис Філатов не раз прямо заявляв про ймовірний «похід добровольців на Київ».
І головне, добровольчі батальйони – бар’єр, який здатен перешкодити Порошенкові домовитися з Путіним – на умовах Кремля. Адже формальні та неформальні консультації між Порошенком та Путіним тривають уже досить давно. І на зустрічі у Мінську 26 серпня Путін та Порошенко мають обговорити в тому числі питання, пов’язані з ратифікацією Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Здавалося б, хіба не дивно обговорювати аспекти своєї зовнішньої політики з країною, яка веде проти нас війну? Ні, якщо відмова від євроінтеграції – одна з вимог Путіна, яку збирається прийняти Порошенко. І якщо український президент справді готується до цього, йому конче потрібно позбутися добровольців. Які, як було сказано, головна перешкода подібній здачі країни…
Автор щиро сподівається, що усі його припущення помилкові. Однак надто багато фактів свідчать про те, що влада країни, м’яко кажучи, ставиться без особливого оптимізму до існування добровольчих загонів. Оскільки спроба розформувати батальйон «Айдар» (а вона могла бути пробним камінчиком у плані боротьби з добровольцями) закінчилася невдачею, у чиїйсь цинічній голові міг виникнути диявольський план – кидати погано оснащені батальйони добровольців на найбільш небезпечні напрямки.
У середині серпня iPress.ua отримав від бійців в зоні АТО інформацію про те, що добровольчі батальйони можуть відправити у сумнозвісний Сектор «Д» – простір, вздовж кордону з Росією, затиснений між терористами самопроголошених ДНР та ЛНР з одного боку, та російськими військовими частинами з іншого. Саме там донедавна українські військові зазнавали величезних втрат, не маючи змоги стріляти у відповідь по російських військах. Інформація, на щастя не підтвердилася, однак добровольців кинули під Іловайськ…
…«Півміста зайняті нами високою ціною життів добровольців. «Дякуючи» тиловій суці, генералу Х, нам не дали техніки, хоч танки стояли в одному кілометрі від нас. Авіація, яка летіла до нас, була ним посаджена», – розповів після бою за Іловайськ один з бійців «Азову»…
Замість післямови.
Поки готувався цей текст, стало відомо, що учора, 20 серпня, під час бою неподалік від Луганська загинув один з сотників самооборони Майдану, лідер воїнів-афганців Олег Міхнюк, який воював у батальйоні «Айдар».
Бойові побратими загиблого розповідають про те, що їх посилають на вірну смерть: «Нас посилають на бійню. Вбивають руками сепаратистів».