Часть 2
Їх посилали перевіряти міни "на живця"! Мати підсудного бійця розповідає...
18 серпня 2014
You must be registered for see images
Молодих бійців командири посилали перевіряти мінне поле "на живця". Без міношукачів. Виживеш — ну, то й добре. Тепер вони сидять під арештом, як ті злочинці. Бо написали рапорти на відпустку...
Розмовляла сьогодні з матерями бійців, прикомандированих до 128-ї бригади і кинутих тиждень тому у СІЗО.
Лариса Ковальчук (Маневичі) розповіла телефоном:
— Ми, мами, зараз у місті Сватове на Луганщині. Уже кілька днів тут. Приїхали захистити своїх синів від страшної несправедливості. Хлопці справді ні в чому не винні. Те, що їм приписують, — це абсурд і свавілля.
Наші діти мобілізовані, служать із квітня. Трохи були на полігоні, далі їх кинули в зону АТО. Вони пройшли найгарячіші точки. Набачились усього. Витримали таке, що нам навіть уявити важко.
Попросили врешті-решт ротацію. Їм відмовили. Попросили відпустку додому на 10 днів. Відмовили їм і у цьому. Командири сказали:
"Ми вже деяких відпустили, вони не повернулися, то ви ніхто тепер не підете".
Хлопці стали обурюватись — увесь їхній підрозділ, там до 60 чоловік було. Наші дев'ятеро (що під слідством тепер) написали рапорти на відпустку. Після цього їх порозкидали по різних точках і блокпостах. Наказали стояти. А тоді приїхали і забрали їх звідти по одному.
— Стривайте, а в судовій ухвалі зазначено, що один із них підбив інших вісьмох на групову втечу і що вони самовільно покинули місце служби...
— Це неправда! Там що хочуть, те й пишуть, а нам сини достеменно все розповіли, як було!
Вони опинились у другому батальйоні 128-ї бригади (з Мукачевого). Хлопці вже дуже виснажені физично, психічно й морально. Майже щодня втрачали побратимів, витягали їхні тіла з-під обстрілу. Кого врятували, а кого й не змогли...
Самі контужені, є й поранені, а їх запхали у СІЗО! Медичної допомоги тут їм узагалі не надають, а там… Після бою, може, трохи підлікують, щонайбільше три дні, аби на ногах стояв — і знову кидають у бій.
Уся їхня "провина" — що вони написали рапорти на відпустку. Ті рапорти в них командир категорично не хотів брати, віддавали аж 2 години, уявляєте? А от із бою в бій наших синів кидали справно! Із кулеметами проти "градів".
Іще посилали розміновувати поле, це командири називають
"на живця". Тобто йдіть перші й, ризикуючи життям, без міношукачів перевіряйте поле на міни. Щоб інші знали, де можна — чи вже не можна — за вами пройти… На живця, чуєте?!
— Чую, Ларисо… То рапорти вони подали коли?
— Іще 25 липня, але командири і слухати не хотіли. Усіх зібрали і кинули на луганський аеропорт. А там таке пекло було… І вже після того пекла їх почала тягати прокуратура.
У ніч проти 8 серпня вивезли наших хлопців до штабу в селі П. на Луганщині. Відібрали в них пояснення, нібито солдати не виконали наказу від 31 липня перейти туди-то. А вони туди ще не перейшли, бо ніхто їм наказу вчасно не довів!
Після цього їх роззброїли, везуть у село якесь, там знову, вже у присутності прокурорів, зачитують наказ. Вони відмовились його виконувати, бо вже знесилені до краю. У мого Дмитра терпне рука, відняло ногу йому… Берці розбиті, форма розлазиться...
Отак тягали їх три дні, а у п'ятницю до 10-ї ранку, щоб ми, мами, з дороги не встигли на суд, ухвалили мерщій рішення про запобіжний захід на час слідства: узяти їх під варту на 2 місяці!
Сьогодні вранці ми ходили до судді. Він сказав:"Я — "афганець", я вас розумію, але прокуратура наполягає..."
Серед наших підсудних-підслідних хлопців є боєць, Мар'яном звуть, який особисто витяг на плечах свого командира з поля бою. То Мар'ян був вражений, що його тепер отой самий командир у СІЗО і під суд загнав...
— Де ви там облаштувались?
— У Сватовому добрі люди, ставляться до нас із розумінням. Ночуємо у пенсіонерки — ветерана Великої Вітчизняної, дай їй Боже здоров'я. Нас тут вісім мам, дев'ята побула недовго і поїхала додому.
А ми тут лишились — рятувати наших синів від такої сліпої та глухої прокуратури й від такого гуманного суду...
Наталя Камишникова
Початок цієї історії отут:
You must be registered for see links