ІНТЕРНУВАННЯ
ІНТЕРНУВАННЯ - (франц. - оселяти, поміщати, від лат. — внутрішній) — під час збройного конфлікту прийняття та примусове оселення нейтральною д-вою або ін. д-вою, що не є стороною конфлікту, осіб, які належать до ЗС воюючих д-в (війська воюючих сторін, у т. ч. військ, кораблі, військ, літаки, військовополонені, що втекли; хворі та поранені), що змушені були вступити на її територію. Примусове оселення може застосовуватися також щодо цив. осіб воюючої сторони, включаючи біженців, які у зв'язку із збройним конфліктом опинилися на тер. противника. Всі зазначені особи користуються захистом на основі норм міжнар. гу-манітар. права.
Так, відповідно до 5-ї та 13-ї Гаазьких конвенцій 1907 д-ви, що прийняли на свої території війська воюючої сторони, які шукають притулку, зобов'язані роззброїти їх та оселити в місцях, по можливості, далеких від театру воєн. дій. Разом з тим військовополонені, що втекли і прийняті нейтральними та ін. невоюючими д-вами, повинні залишатися на свободі. Ця постанова конвенції стосується і військовополонених, які приводяться військами, що шукають притулку, опинилися на тер. нейтральних та ін. невою-ючих держав. Згідно з 3-ю Женев. конвенцією 1949 про захист цив. населення під час війни інтерновані військовополонені можуть бути розміщені тільки у приміщеннях, розташованих на суходолі і де їм гарантовано вимоги гігієни та збереження здоров'я. Представникам держав-покровительок та Міжнародному Комітетові Червоного Хреста дозволено відвідувати місця І. військовополонених (ст. 22, 23, 126).
Примус, оселення у спеціально відведених для цього місцях може здійснюватися щодо іноземців, які перебувають на тер. воюючої сторони. Так, визнаючи право іноземців залишити територію воюючої сторони на поч. або під час конфлікту, 4-а Женев. конвенція 1949 також підтверджує право д-ви затримувати їх на певних умовах, якщо від'їзд цих осіб суперечить інтересам країни (ст. 35). Становище іноземців, які залишаються, має у принципі регулюватися положеннями, що стосуються поводження з іноземцями в мирний час. Однак у будь-яких випадках іноземці, котрі перебувають на тер. країни, що бере участь у конфлікті, знаходяться під захистом норм, які регулюють заг. захист усіх осіб, зв'язаних із збройним конфліктом (ст. 4). Зокрема, вони користуються правом на гуманне поводження та дотримання осн. гарантій без будь-якої дискримінації. Серед осн. гарантій — право на поважання їх особи, честі, переконань та реліг. обрядів. Забороняються, зокрема, такі дії, незалежно від того, представниками цив. чи військ, властей та під яким би приводом вони не здійснювалися: а) насильство, спрямоване проти життя, здоров'я та псих, стану людини (зокрема вбивство, тортури всіх видів, фіз. та психічні; тілес, покарання; заподіяння каліцтва); б) наруга над людською гідністю, у т. ч. принизливе та образливе поводження, примушування до проституції та непристойні посягання у будь-якій формі; в) взяття заручників; г) колект. покарання; д) погрози здійснити будь-яку з наведених вище дій. Інтернованим гарантований також захист їхніх прав у суді, який надається усім особам, зв'язаним із збройним конфліктом (ст. 44). Особливу категорію іноземців — гр-н країни противника становлять біженці, які через різні обставини або переслідування змушені були залишити батьківщину та шукати притулку в ін. країні. Якщо країна, що надала притулок, вступає у війну з їх батьківщиною, ці біженці розглядаються як іноземці з країни противника. Як експатріанти вони не мають зв'язків зі своєю батьківщиною, не користуються вони і підтримкою держави-по-кровительки. Оскільки біженці не мають пост, зв'язків з країною, що прийняла їх, вони не користуються покровительством жодного уряду. Згідно із 4-ю Женев. конвенцією 1949 (ст. 44) «держава, під владою якої знаходяться особи, що перебувають під покровительством, не повинна поводитися з біженцями, які фактично не користуються покровительством жодного уряду, як з іноземцями, що є громадянами країни противника, лише в силу юридичної належності до держави супротивника». У ст. 73 Додаткового протоколу І 1977 до Женевських конвенцій 1949 зазначено, що особи, котрі до початку воєн, дій розглядалися як апатриди або біженці відповідно до міжнар. актів або зак-ва д-в, що надали притулок, або країни проживання, є особами, котрі користуються захистом, як це передбачено 4-ю Женев. конвенцією, за будь-яких обставин та без будь-якої дискримінації. У ст. 42 і 43 цієї ж конвенції підкреслено: особа, яка перебуває під покровительством, у жодному разі не може бути передана в країну, де вона могла б побоюватись переслідування за політ, або реліг. переконання. Якщо прийнято рішення про І. або примус, оселення осіб, які перебувають під покровительством, вони мають право на перегляд цього рішення у найкоротший строк, а якщо рішення залишається чинним, то воно має переглядатися щонайменше двічі на рік. Отже, як у випадку з цив. особами з країн противника на тер. сторони, що перебуває у конфлікті, так і у випадку з особами, що перебувають під покровительством, діє принцип, за яким окупуюча д-ва, виходячи з настійних міркувань безпеки, може застосувати запобіж. заходи щодо цих осіб, але не більше ніж примусово оселити їх у певному місці або інтернувати. І., таким чином, не є покаранням. Як і у поводженні з військовополоненими, при І. за будь-яких обставин має поважатися людська гідність. Умови І. практично збігаються з умовами утримання військовополонених (ст. 73—135 4-ї Женев. конвенції). Водночас інтерновані цив. особи не зобов'язані підкорятися військ, дисципліні і мають право на менш суворе поводження, ніж те, яке встановлено для військовополонених. Так, якщо військовополонені можуть залучатися до праці у примусовому порядку, то цив. інтерн, особи — тільки за їх бажанням. Останні можуть також звернутися з проханням, щоб їхні діти, які залишилися на свободі без родинного піклування, були інтерновані разом з ними. Крім того, інтерновані члени однієї родини повинні утримуватися в одному приміщенні та проживати окремо від ін. інтернованих, і для них мають бути створені всі необхідні умови для норм, сімейного життя (ст. 82, 95, 116 4-ї Женев. конвенції).
Звільнення інтернованих осіб покладається на д-ву, під владою якої вони перебувають, як тільки припиниться дія причин, що зумовили їх І. (ст. 132 4-ї Женев. конвенції). Після закінчення воєн, дій д-ви повинні сприяти якомога швидшому поверненню усіх інтернованих на їх попереднє місце проживання або їх репатріації (ст. 133—134).
Літ.: Фердросс А. Междунар. право. М., 1959; Осн. положення Женев. конвенций и Доп. протоколов к ним. М., 1994.
В. Н. Денисов.
You must be registered for see links
