НЕ СМЕРТЬ, А ЖИТТЯ Є ВИПРОБУВАННЯМ МУЖНОСТІ
Палав захід. Криваво-червоне сонце ховалося за горизонт, пронизуючи своїм згасаючими променями повітря, надаючи обрисам предметів неприродного рожевого забарвлення, наче весь світ був залитий кров’ю, ніби він зупинився в очікуванні чогось жахливого. Наростала тиша, з кожною хвилиною стаючи все більш нестерпною.
Це гнітило. Здається, що все навкруги милувалося природою, упиваючись її красою, як з цілющого джерела, яке мовби додавало снаги жити далі. Але Володька цього не помічав, стоячи на тому самому місці, на яке колись приходила Єлька. Він відчував лише відразу до всього, навіть до неї, вона стала для нього недосяжною, і це його злило, спричиняло неймовірний біль, якого Володька не міг позбутися, але не мав змоги(снаги) терпіти.
Був лише один вихід ―смерть. Хоча не для кожного це було б вирішення проблеми, але Лобода був впевнений―якщо він закінчить життя самогубством, то його ще довго пам’ятатимуть на Зачиплянці, ніхто не посміє згадати його недобрим словом. Але причина була не в цьому. Він хотів, щоб страждала вона, щоб карала себе за те, що довела чоловіка до такого, і тоді, можливо, і сама приєдналася б до нього.
Діставши з кишені ніж, Володька міцно стиснув його руками й на мить застиг нерухомо, ніби вагався , але це було лише одну хвильку. І тут:
"Стій!" ― почув він голос, який здавалось лунав звідкись з гори, Лобода завмер. "Зупинись!"― почулося вдруге. "Батьку?—невпевнено спитав Володька,-- батьку, це ви? де ви? "
-- Це не має значення, -- відповів йому голос. –Сину, що ти робиш? Подивись на себе, на кого ти схожий?
--Батьку. я не хочу жити. Я не маю заради чого жити.
--Що? І це каже моя дитина? Не вірю! Сину, ти маєш життя для того, щоб прожити, а не увірвати на самому початку. Запам'ятай, Володю, не смерть, а життя є випробуванням мужності.
--Тату, для чого мені жити? Навіщо?
--Живи для того, щоб про тебе згадували наступні, живи заради майбутнього. Вір у себе, і згодом ти зрозумієш, у чому сенс життя.
--Батьку, пробачте мене, я люблю вас, я завжди любив вас. Я молю у вас прощення.
-- ...
--Тату! Тату! Де ви? Не залишайте мене ! Я буду жити, я буду жити заради вас, щоб ви пишалися мною. Я отямивсь, тату!
Навкруги стояла тиша. Сонце сховалось за обрій, і сутінки поглинули чорну постать, що стояла на колінах.
Для Володьки життя тільки починалось
ЗЫ: это мое школьное сочинение ... :silly: