А. Майерберґ, описуючи жахливу піятику на приняттях великих московських достойників, пише:
"Розмова гостей (москалів), як людей невихованих ніякою школою або освітою, разить нісенітницею, дуже часто образлива для порядної людини. Лайка, захоплення найбільш бридкими ділами, або нахабне хвастання, котре ображає чисте ім’я інших - складають замітні вислови (мову) і дотепи багатьох промовців."
"Брешуть москалі - каже автор - з неімовірним нахабством і без всякого встиду... Посли чужинецьких держав нехай не очікують і від царських уповноважених більш правдивих слів, тому що ці особи збирають разом усі тонкощі закостенілого лукавства, щоби підвести їх, або видаючи брехню за правду, або замовчують про що треба говорити й ослаблюють обов’язкову силу всяких рішень на нарадах тисячами хитрих викрутасів, що дають викривлений їх зміст, так що вони зовсім падуть."
Купці й ремісники теж незвичайно брехливі, обмежені і злодії і з того власне наживаються, тоді як судової кари на них звичайно ніякої не накладають.
.....
Велику вартість мають спогади данського посла Юля Юста, що в роках 1709-1712 був у Росії, а в році 1711 переїздив через цілу Україну. Посол не тільки докладно описує свою подорож, але робить широкі порівняння життя, побуту і культури України Мазепиної доби з життям Московщини. І хоч данський посол перебував на Московщині в характері представника союзної держави, то все таки опис життя і побуту московського народу зовсім не випадає корисно для них. Застає він їх у добу найбільших "реформ" та європеїзації цілого життя. Але ця європеїзація була дуже поверховна та не закривала справжнього обличчя росіян. Пише він про низький культурний стан Московщини, темноту, безграмотність, страшенний бруд по хатах і палатах.
,,Таким чином, хоч під цю хвилину у своїй поведінці росіяни і стараються наслідувати, як малин, інші нації, хоч вони і вдягаються у французький одяг, хоч по зовнішньому вигляді вони трохи отесані, але всередині їх по старому сидить хлоп" (ст. 295).
Про побут і життя росіян посол пише досить багато і не може надивуватися диким, грубим і варварським звичаям. Наведемо деякі:
,,В Росії від усіх недуг лікують три лікарі, уживаючи для того хорих і здорових: перший лікар - це російські лазні ("бані"), другий - горілка, котру п'ють як воду або пиво всі ті, котрим дозволяють засоби, і третій - чесник, котрий росіяни вживають не тільки як приправу до кожної страви, але також їдять сирий серед дня. Через те від них завжди страшно смердить, а чужинець, що приїзжає до Росії уперше й не звик до того смороду, рішучо не в стані сидіти в них у кімнаті, особливо при численному товаристві"... (ст. 297).
"Вживаючи огидну страву, до того ще вдягаючись скрайно неохайно і брудно, звичайно без білизни, росіяни розповсюджують від себе такий огидний, поганий сморід, що проживши три-чотири дні у тій самій кімнаті, остаточно затроюють в ній повітря і на довший час залишають після себе сморід, так що для чужинця кімната залишається неможлива для замешкання'' (ст. 299).
Загалом характеристика росіян і російських достойників у данського посла знаходить постійно такі вислови, що вони "пихаті, чванькуваті, усіх у чомусь підозрівають, скупі, шкаредні, дрібничкові, тупі, грубіяни, незграбні, брехливі, неосвічені."
"Коли росіяни розсердяться, то називають один одного злодіями і "мошенниками," і за дуже розповсюдженим тут звичаєм, плюють один другому в лице."
"Що можна було доброго сподіватися від людей (російських урядовців), котрі проголошують, що все роблять тільки для власної користи і вигоди та не звертають уваги на те, чи добре, чи зле висловлюються про них чужинці."
Та найбільше пише про безнастанні піятики у москалів, не тільки у державних достойників, але також у царя Петра І, що завжди були в супроводі огидного безчинства.
"Окруження царя поводилося без совісти і встиду: кричали, свистали, ригали, плювали, лаялися і навіть нахабно плювали в обличчя порядних людей (у Нарві)."
Про "бенькети" царя в Москві посол пише:
"Така кумпанія (разом з царем) у кілька сот людей з величезним ревом робить "нальоти" на доми купців, князів та інш. достойників, де як худоба жере і понад міру п’є, причім більшість допивається до хоріб і навіть до смерти." Дуже розповсюджений був звичай, що при таких піятиках перед приходом "дорогих гостей'' накривали підлоги палат грубою верствою соломи, "щоб після гостей можна було з більшою зручністю замести за ними та викинути їх блевоту й мочу" (ст. 58).
Про державні податки на Московщині читаємо: "Цікаво, що нема ніодної ділянки народніх прибутків, котрі б цар не монополізував і з котрої не брав би своєї частини. Навіть шинки по цілій Московщині тримав цар і одержує від них прибутки. Кожна рибальська сітка, котра біднякові дає харч, і та обложена тут річними податками."
Не краще справа виглядала і з московським судом: "У Московщині закон оминають на кожному кроці і вирішують справу без суду" (ст. 136). У всьому (коли когось притягли до суду) можна було зрештою відкупитися, даючи Меншікову ,,взятку" 10, 20 чи 30 тисяч рублів. При чім з того цар (Петро І) дістає "свою частину". "Загалом мені подали стільки прикладів безправства і насильства, які роблять в Росії (Московщині) у відношенні до чужинців і росіян, що на їх перераховання і оповідання не вистарчило б багатьох стоп паперу. Зрештою, що можна очікувати кращого в країні, де вищі достойники постійно повторюють: нехай цілий світ говорить, що хоче, а ми все таки будемо робити по своєму."
Перебуваючи поміж росіянами цілих два роки, данський посол робить таке цікаве помічення, щодо способів поведінки з росіянами:
"Іноді при зносинах з росіянами допомагає лайка..." В іншому місці: "Загалом, коли маєш діло з росіянами, треба говорити з ними гостро й по грубіянськи, тоді вони уступають; коли ж поводитися з ними ласкаво, то від них не можна нічого добитися."
Як справа стояла з освітою московських найвищих достойників і державних мужів, свідчить факт, що сам князь Меншіков - "друга особа після царя" - не вмів ні читати, ні писати.