Англійський пацієнт
Фаном футбольної збірної Англії я став у 96-ому році. Туманноальбіонівське «Євро» мене, підлітка, просто зачарувало феєричністю процесу. А натхненна гра команди Венейблса, який на короткий термін зміг приструнити найгірше дитя англійського футболу останньої чверті двадцятого століття, Пола Гаскойна, вразила величезним бажанням перемог. У збірну вірила вся країна. Цей турнір я уявно порівнював з мундіалем тридцятирічної давнини. За прочитаними історичними опусами, у мене було враження, що у 66-ому віра простого народу у збірну Англії зробила дуже багато для перемоги на чемпіонаті світу. Щось подібне було у 96-ому. Та й самі англійці навіть уявити собі не могли, що вдома вони не виграють. Чітко закарбувалися кілька епізодів.
А) феноменальний гол Гаскойна швейцарцям, який пізніше став другим за красою на цьому чемпіонаті, і програв лише дивовижному парашуту Поборскі за комірець Вітору Байї,
Б) розгром голландців. Коли пара Ширрер-Шерінгем розірвала помаранчевих, як мавпа газету. По дублю записали обидва.
В) прісний чвертьфінал з Іспанією, і фантастично нещасливий півфінал з німцями. Коли у додатковий час Гаскойн, перебуваючи перед порожніми воротами, влучив у стійку, стало зрозуміло що цю гру англійці не виграють.
У нинішнього тренера «Мідлсбро» - Гарета Саутгейта одного разу спитали, який епізод він вважає найбільш прикрим у своїй кар'єрі. Гарет відразу назвав незабитий пенальті у післяматчевій серії півфінальної гри проти німців, який вивів команду Фогтса у фінал. Фінал Німеччина-Чехія я не дивився, і подвиг Бірхофа бачив вже у повторі. Щирий незаангажований футбол Гаскойна і компанії донині яскравою плямою залишився у пам'яті. За наступні десять років Англія більше не мала такої збірної…
Але говорити я буду не про збірну Англії, а про конкретну особу, яка свою першу кепку за гру у національній збірній заробила практично відразу після закінчення Євро-96. До підліткового віку він виховувався у статечній єврейській родині, і носив пейси за що з нього кепкували партнери по юнацькій команді. У своїх перших матчах на високому рівні він зайняв місце колишнього київського динамівця. А за останні десять років він став найодіознішою фігурою англійської збірної.
Мене дратують ті, хто категорично каже, що Бекгем—не футболіст. При цій фразі, перше що згадую відбірний матч чемпіонату світу 2002-року Англія-Греція. Для того щоб виграти свою групу, і без стикових поєдинків потрапити на японо-корейський мундіаль англійцям вдома потрібно було перемогти гостей з Еллади. Греки той відборі відверто провалили. Це була друга гра на посаді головного тренера збірної Греції Отто Рехагеля. Це були його перші кроки у формуванні майбутніх чемпіонів Європи. Та у дебютному матчі Рехагель з греками отримав повен кошик м'ячів від Фінляндії, і у грі проти англійців на них ніхто не ставив. Еріксон і його команда розслабилися. А греки вперлися. Вони першими відкрили рахунок. У англійців справи не пішли…Вгамуватися не міг лише капітан команди Бекгем. Його навіс зі штрафного знайшов голову Шерінгема, і рахунок зрівнявся. Але цього англійцям мало. А ще греки практично відразу знову виходять вперед. Справи кепські. Спочатку допомогли німці, які не перемогли фінів, і Англію задовольняла нічия. І знову Бекгем. На останній хвилині господарі заробляють штрафний. Метрів 25-27 до воріт. Бекгем поспішає встановити м'яч, розганяється, не звертаючи уваги на стінку кладе м'яч точнісінько у дев'ятку воріт грецької команди. Без шансів для воротаря. Один з найгарніших штрафних у виконанні Бекгема. Він біжить до трибун. Вони в екстазі. У цей момент вони готові розірвати будь-кого хто зазіхнувся б на їхнього ідола…Футболістом Бекгем був класним… Був…
Коли у середині дев'яностих його почали підпускати до основи «МЮ» на позицію проданого в Евертон Канчельскіса, менеджера «червоних дияволів» Алекса Фергюсона цікавили лише футбольні таланти юного Бекгема. Своїх «пташенят» Фергі доглядав… Свого часу Раян Гіггз спростував аксіому, що церберами для своїх футболістів були лише радянські тренери, які слідкували за поведінкою підопічних крок за кроком. Виявляється навіть Фергюсон не цурався користуватися послугами власної розвідки, яка розповідала йому про загули його футболістів. Валійцю, який нещодавно відсвяткував 17-ліття свого життя на «Олд Трафорді» зізнавався що Фергюсон неодноразово витягував його п'яного з нічних клубів чи ліжок жінок сумнівної репутації… Приблизно теж саме міг би розповісти і Бекгем… Залізний кулак Фергі зберіг цих «пташенят» для великого футболу: Гіггза, Бекгема, Скоулза, братів Невілів… Наприкінці дев'яностих манкуніанці були найкращою командою старого континенту… А права нога «сімки» Манчестер Юнайтед була найкращою правою європейського футболу… Так, Девід ніколи не мав дриблінгу Фігу, чи швидкості Овермарса, чи голови Зідана. Але своєю правою він міг вирізати м'яч з точністю до міліметра… Всі пам'ятають хто забивав м'ячі у легендарному фіналі Ліги чемпіонів-99 у ворота Баварії на останніх хвилинах матчу – Шерінгем та Сольскяєр. Але ці голи розпочиналися з кутових, які виконував саме Бекс. «Пташенята» віддячили Фергюсону, подарувавши йому до прізвище приставку «сер»… Але саме тоді 24-річний Девід Бекхем заспівав свою лебедину пісню… Після цієї перемоги грати у футболу Бексу з кожним роком ставало все менш цікаво…
Думаю, що Бекгема-футболіста зламав чемпіонат світу-98. 1/8-фіналу проти Аргентини стала поворотним пунктом кар'єри Девіда. Матч, який подарував англійському футболу Майкла Оуена, відібрав Бек гема. Якби він тоді стримася , і не вдарив Сімеоне, по-іншому міг закінчитися матч, по-іншому могла піти його кар'єра. А тоді для англійців він став винуватцем усіх бід їхньої збірної…Причому його ганили не стільки за його футбольні яксоті, а за його теплі стосунки з іншою зірковою особою – Вікторією Адамс… Вона учасниця мегапопулярного, але мало тривалого проекту «Спайс Гьорлз» привчила свого коханого як можна не тільки футболм заробляти собі на хліб. Крім того, ділова жінка – Адамс – зрозуміла, що завжди бути поруч з одним з найпопулярніших футболістів світу не найгірша професія… Ще певний час футбольний Бекгем пручався, але зовсім скоро він здався Бекгемуг гламурному… Страшенно шкода, що бутса Фергюсона кинута в обличчя Девіду була запізнілою… Коли сер Апекс вирішив втрутитися вже змінити вже нічого не вдалося… Бекгем-футболіст закінчився…
Для футболу втрата такого гравця – це біда… Але для бізнесу – знахідка. Для свого клубу він заробив цілу купу грошей на своїй популярності на Далекому Сході… Він став машиною для заробляння хрустких банкнот… Саме такий автомат, а не футболіста купляв вже «Реал». Згадайте, як довго шукали позицію на полі для гламурного англійця у складі галактікос. А ситуація з Бекгемом – опорним хавбеком взагалі комічна. Не царська це робота – м'ячі відбирати… Та футболки з номером «23», рекламні контракти, світські хроніки найпопулярніших видань світу – все це працювало не тільки на репутацію, а й на скарбницю мадридського клубу… А для самого Бекгема, який провалював турнір за турніром на рівні збірних (що для мене було найгірше) футбол став взагалі непотрібним тягарем, який заважав приділяти достатньо часу своєму основному заробітку… Непотрібні тренування… Збори…
Контракт з «Лос-Анджелес Гелексі» на 250 мільойнів за п'ять років став логічним вінцем кар'єри Бекса. Цим рішенням він практично оголосив про завершення своєї футбольної кар'єри, і початком кар'єри… циркового жонглера. Легендарний Пеле, який у сімдесяті закінчував свою кар'єру у Сполучених Штатах Америки, у команді «Космос» з посмішкою згадував свій перший матч у тамтешній лізі. Після гри у роздягальні, знявши бутси помітив, що у нього позеленіли ноги. Він перелякався, і вимагав викликати лікаря. Ескулап, який відразу ж опинився біля легенди, заспокоїв Пеле. Виявляється американські телевізійники, для барвистості телекартинки, покрили газон зеленою краскою. Реакцією бразильця були слова: «Такого цирку я ще не бачив». Це було у сімдесяті. З того часу підхід до організації шоу у Штатах принципово не змінився… Уявляєте куди їде Девід.. Там від нього ніхто не вимагатиме енної кількості ТТД. Набивай м'яч, бий штрафні, посміхайся публіці, з'являйся на людях, і все у тебе буде «ОК». У «місті ангелів» у Бкегема буде достатньо цікава компанія. Партнер—Лендон Донован. На початку цього століття він вважався найталановитішим футболістом США, але в Європі не заграв. З «Баєра» повернувся додому. Тренер колишній гравець Іпсвіча та збірної Канади – Френк Ялоп. Генеральний менеджер – колишній футболіст збірної США – Алексі Лалас. Пам'ятаєте центрального захисника «янкі» на мундіалі-94, який через своє довге волосся та цапину борідку був більше схожим на рок-музиканта, аніж на футболіста. Після того чемпіонату Лалас навіть засвітився у серії А, але дуже скоро повернувся додому. Лалас щиро вважає, що придбання Бекгема призведе до нового спалаху у популяризації соккеру... Чомусь не віриться… У дев'яності до США їздили і Стоїчков, і Матеус, зовсім недавно – Ромаріо… Ніщо не допомагає… Чому поява Бекгема може щось змінити?...Як і його попередники до США він їде не діючою зіркою, а простим європейським футбольним пенсіонером…Так воно є.
Свою розповідь я розпочав з англійського Євро-96… Я щиро вірив що після того турніру, перемоги команди родоначальників футболу це лише справа часу. Я чекав блиску у Франції-98. Не пощастило… На Євро-2000 я вірив Кігану – знову пшик. У 2002 році все знівелював прагматизм Еріксона, ну ї звичайно Сімен…2004-ий травма Руні, і звичайно ж «молоко» Бекгема з пенальті… 2006-ий – найгламурніша збірна Англії – просто розпач. Протягом цих десяти років від Бекса чекали рішучості у потрібні моменти. Він був стрижневим гравцем для родоначальників… У нього було достатньо шансів стати героєм. Він не став… Не захотів стати… Не зумів захотіти… Дуже шкода… Але що ж поробиш, будемо чекати інших героїв….
Життя – це рух, рух-це спорт. Займайтеся спортом!
