01:14 pm: жителей Донбасса - в Сибирь, а на их место - московских бомжей
В правительстве Москвы всерьез прорабатывается вопрос переселения московских лиц без определенного места жительства (бомжей) на Донбасс.
Таким образом город, по мнению столичных властей, сможет очиститься от «нежелательных элементов».
7 сентября 2014
You must be registered for see images
В циркуляре, который 1 сентября был разослан по всем московским центрам социальной адаптации и приютам для бомжей, предлагается
передать в единую систему учета списки бомжей, желающих «занять освободившийся жилой фонд в Донецкой и Луганской народных республиках». То есть людям без определенного места жительства предлагают пустующие квартиры донецких и луганских беженцев, которые сейчас странствуют по Сибири, а также, видимо, жилплощадь тех, кто погиб на Донбассе во время войны.
Таким образом, по мнению столичных властей количество бомжей в Москве должно свестись к
минимуму. К тому же решается задача заселения Донецкого и Луганского регионов представителями «русского мира».
Не исключено, что это не является инициативой самих властей города, а некая федеральная программа, поскольку
из многих других регионов России поступают подобные сигналы.
Уж не с этой ли целью и задумывалась вся эта война — коренных жителей Донбасса (украинцев) вытеснить в Сибирь, а на их место заселить русских? Пусть и не самых лучших, но русских.
Стоит отметить, что по данным Института социально экономических исследований Российской Академии Наук в России проживает около 4 миллионов бомжей. Около 4 миллионов жителей насчитывалось и в Донбассе до начала войны. Неужели все просчитали ?
You must be registered for see images
You must be registered for see links
Московський народознавець В. Даль пише (перед 1914 р.), що десятки тисяч московських селян щовесни лишають на жінку господарство, а самі йдуть в Україну продавати дрібний московський крам, або на косовицю, або жебрати та красти. У Києві та інших наших містах юрби московських жебраків облягали всі церкви та монастирі.
В наших містах жебраки, волоцюги, злодії були майже всі москвинами.
Взагалі ж юрби жебраків – це прикметна риса азійських міст. У Москві їх завжди були тисячі. В. Даль підкреслює, що не завжди гнала їх з дому біда, а багато з них мали заможні господарства. Проф. Н. Чегулін налічив у Московщині сотні сіл, покинутих людьми, і десятки тисяч гектарів землі, що позаростали бур’янами.
Москвин звик ненавидіти не лише рільничу, а й усяку працю. ЛЕДАРСТВО, НЕРОБСТВО СТАЛО ОДНОЮ З НАЙПРИКМЕТНІШИХ ОЗНАК МОСКОВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВДАЧІ. Москвин уважає працю за прокляття, за кару, гіршу, ніж кара на горло. Воліє голодувати, та не працювати. Історик В. Ключевський пише, що чужинці дивувалися, бачучи в Московщині величезну кількість людей („бродяг“), які не працювали, хоч великі обшири землі стояли необроблені, заросли бур’янами. До 1917 р. десятки тисяч московських здорових, молодих волоцюг швендяли по всій імперії, живучи з крадіжок, жебрання, шахрайства.
Мандрівне рільництво, полювання, рибальство не прив’язувало москвина до осідлого життя. Це зродило і за десятки поколінь розвинуло й закріпило у москвина світогляд і вдачу волоцюги. Татарська кров владно кличе його кочувати, волочитися, мандрувати світ за очі. Чому, задля чого, куди – москвин сам не знає. Він просто не має сили противитися цьому з молоком матері всотаному, вродженому потягу, звабі. В науці це називається „атавізм“, себто повернення до прапрадідівського.
„Ми, москвини,– народ волоцюг“,– зізнається М. Горький, який сам волочився по всій імперії. „Ми, москвини, завжди були „бігунами“. Нам кортить бігти, бігти, бігти. Куди, чого – самі не знаємо“,– підтверджує Вяч. Іванов. „Мандрівність завжди була прикметною рисою не лише наших міщан, а й селян“,– каже С. Рождественський. „Всі ми, москвини, не можемо всидіти на одному місці; всі ми кочовики. У власних домах і у своєму місті ми начебто тимчасові гості і живемо як кочовики“,– пише П. Чаадаєв.
Кинути свою хату і свою землю, йти світ за очі, волочитися і красти (бо ж працювати не хочеться) – такий ідеал і московського мужика, і московського інтелігента. І справді, серед десятків тисяч московських „босяків“, що тиняються по всій імперії (найбільше по Україні, по чорноморських портах) були сотні московських інтелігентів, навіть з вищою освітою. „Устал я жить в родном краю, в тоске по грозневым просторам, покину хижину мою; уйду бродягою и вором“,– співав С. Єсєнін.
You must be registered for see links
