You must be registered for see images
А що стосується саме туристичної привабливості? Років 5-6 тому я усвідомив, що Львів – це туристичний центр України. Тут все ж таки більше гастрономічної складової, тобто гастрономічних турів, чи все ж таки архітектурних чи поєднання того і іншого? Навіщо людина приїздить до Львова, і чому вона має приїздити?
Юля Тимошенко дуже красиво говорила, що «я приїжджаю до Львова, щоб заряджатися». Знаєте, як батарейки заряджують. І дуже багато людей приїжджають, щоб отримати цей ковток свіжого повітря.
Так само, як говорить власник «Фоліо» (харківське видавництво): «Я просто приїжджаю надихатися на повні груди оцієї волі і далі йти працювати». Насправді тут часто спілкуються і приїжджають багато різних людей. Такий, знаєте, центр спілкування.
Тут є унікальні архітектурні стилі, їх важко знайти в інших містах. Тут є фантастична кава, яку важко знайти в іншому місті України. Але, я думаю, найбільше — це люди, це спілкування, просто відчуття певної гармонії, яка присутня, тому що ми не даємо руйнувати наш діамант, яким є історичний центр міста, паплюжити його не дозволяємо, хоча багато хто хоче. Це, напевно, один з чинників.
Але, напевно, є ще багато інших, і можна їх розкривати все глибше і глибше. Це тема розмов, ми можемо спілкуватися годинами з вами, не 40 хвилин, а 40 годин. Не факт, ми ці всі питання проговоримо.
А воля – це все ж таки львівське уособлення, львівська фішка, чи її потрібно створювати, її потрібно ліпити руками, її потрібно підтримувати?
Це дуже цікаве запитання від вас. Вільне місто творять вільні люди. Люди, які люблять людей, які вірують в Бога, які дуже гостро відчувають несправедливість, які вміють прощати і які дбають про гармонійних розвиток своїх родин, своїх дітей.
Чому так є? Не знаю, тому що така тут земля, тому що король Данило, коли це місто заснував, напевно, вклав дуже сильну енергетику.
Можливо, сильна енергетика тут була колись ще до нього. Тому що дуже часто Львів називають енергетичною криницею. Багато людей з Європи, зі світу, які сюди приїхали раз, потім приїжджають ще раз, ще раз, ще раз. Їм дуже важко зрозуміти, чому вони приїжджають. Просто прогулятися нашими затишними вуличками.
Щось тут є.
You must be registered for see images
Чи існує у вас якась стратегічна програма розвитку тих самих ресторанів? Чи вони просто роблять, їм це подобається?
Це є приватний бізнес. І він є сьогодні достатньо рентабельний. І специфіка львівських ресторанів у тому, що кожен має свою особливість, свою фішку, як говориться.
Коли ви приїжджаєте, наприклад, в Київ, то є багато ресторанів, які зроблені по франшизі, тобто вони десь вже є такі самі. А у Львові своя особливість.
Кав’ярня, де ми з вами говоримо, — це витвір праці родини, яка є власником цієї кав’ярні. Це прекрасна родина, яка має п’ятеро дітей, дуже хороші люди, кожну неділю ходять в церкву, моляться, не продають тут алкоголь, тут тільки хороша кава.
Але дійсно після цієї кави є проблеми, тому що приїжджаєш в Мюнхен, у Відень, і не можеш знайти такої кави.
Щоб навчитися робити каву, треба вчитися мінімум два місяці, тому що дуже багато складників і нюансів. Це досконалість, перфектність, — це є специфіка.
Ресторанний бізнес в нас розвивається, є заклади, де я можу вас запросити, я спокійний, що ви отримаєте естетичне і гастрономічне задоволення. Є заклади, які шукають себе, є заклади деякі, які навіть паразитують на туристах.
Фішка якась є, але якості ще немає. Але це все творення, новий продукт, він твориться. І гармонія ціна-якість – у нас у Львові з цим усе «окей», тобто людина отримує те, що хоче.
You must be registered for see images
Це дуже цікаво, тому що аналогів львівським ресторанам в Україні більше немає.
Є в Одесі, наприклад, Сава Лібкін. Я був у декількох його ресторанах. Він молодець, має естетичний смак. В принципі, я би хотів, щоб він, можливо, навіть один з ресторанів відкрив у Львові.
Це важливо, щоб навіть наші ресторатори трошки відчули, що є конкуренція. Є в Києві, напевно, якісь хороші ресторани.
Принаймні в Києві це не є фішкою. З приводу алкоголю. Я так розумію, що Львів – єдине місто в Україні, де після десятої не продають.
Не продають в магазинах.
А чому?
Ми таке рішення прийняли, щоб не споювати людей. Тому що алкоголь зло тоді, коли випивають зайвого. Так, людина може випити келих вина, чарку. Але потім — це вже проблема.
Хоча маємо прикрі випадки, коли деякі магазини це порушують, їх штрафують, забирають ліцензію. Але, по нашому законодавству, сьогодні забрали ліцензію, завтра знов можна звернутися і знову ліцензію тобі видають. Це повний нонсенс. Тим більше, коли лапають людей, коли вони продають алкоголь дітям. Але ми боремося, такі речі не лишаємо без уваги, ми караємо за це.
Скільки вже діє ця заборона?
Більше двох років. Це дуже позитивна заборона. Вона в багатьох країнах світу також є. Ми є лідерами в світі по алкоголізму, по дитячому алкоголізму. Тут держава повинна бити в набат. Якщо ми втратимо покоління, то все інше не має сенсу.
You must be registered for see images
А ви персонально як ставитеся до алкоголю?
Я в хорошому товаристві можу випити келих білого вина. Звичайно, не в робочий час, борони Боже. Я думаю, це не шкодить. Міцні напої, як правило, не вживаю.
Це вам просто неприємно, чи не подобається?
Келих білого вина я люблю. В суботу в колі друзів. Коли, наприклад, є прийоми, то, як правило, я п’ю воду, тому що завжди має бути світла голова. А міський голова – це життя в акваріумі, тебе бачать з ранку до вечора кожного дня.
А на вулицях, до речі, підходять до вас?
Часто. Підходять, спілкуються.
А що переважно запитують?
А по-різному. Хтось хоче зазнимкуватися поряд. Якщо мешканці, то можуть спитати: «Як до вас на прийом записатися?» По-різному буває насправді. Я завжди відкритий, будь ласка.
А в принципі це від робочого процесу не відволікає? Навіть від особистого життя. От ви йдете від точки А, від ратуші, до точки В, де ви живете, ви ж можете зустріти дуже багато людей.
Люди, в принципі, виховані, вони бачать, що я на якійсь зустрічі. Насправді я не мав з тим проблем ніколи. Воно достатньо все природно. Міський голова має бути завжди з людьми, тому що його люди обрали, довірили йому цю роботу, тому він і публічна особа. І приватне життя міського голови – коли ти ввечері зайшов до хати і до ранку. А весь світловий робочий день ти є публічна особа.
До речі, у вас є якийсь традиційний розпорядок робочого дня? Який? Якісь такі, ключові моменти.
Як правило, будильник в мене стоїть на 7:15, але дуже часто скоріше прокидаюся, залежно від ситуації. Або ранковий обхід, або об’їзд по місту. Зараз я раз в тиждень роблю піші обходи.
Беру район, якийсь мікрорайон, беру керівника району і з ним пішки ходимо. Мені важливо не тільки їздити і бачити, як там дороги, а ще як люди ходять. Кожну неділю я йду, наприклад, до іншої церкви. Дивлюся, яка атмосфера, спілкуюся з людьми.
Це зустрічі з людьми, це виробничі наради, це деколи відрядження.
Якщо, наприклад, людина хоче переїхати жити до Львова, що вона в результаті отримає від цього? Окрім, звичайно, туристичного центру.
Якщо вона вирішить переїхати – певно, отримає те, що шукає. Комунальний комфорт. В принципі, Львів – місто дуже компактне. Львів є чисте місто. У Львові багато фестивалів. Якщо ви програміст, ви легко знайдете роботу. Якщо ви хороший менеджер, такі люди завжди потрібні. З ким я не спілкуюсь з компаній, всі шукають людей толкових. Якщо вам близько по духу тут проживати – welcome.
Це все ж таки має бути людина зі львівським духом чи європейським?
Нормальні люди, які мають моральній стержень і яким просто комфортно у Львові буде працювати, жити.
