Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.
Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.
Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.
Фашизм зазвичай описується як "ультра праві",[1][2] хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.[3]
Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарного[6][7][8] типу. Науковці також часто визначають фашизм як крайньо-праву ідеологію[9][10][11][12].
В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії 20-40-х рр. XX ст.
З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо. В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.
Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:
фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.[13][14]
обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід (як правило, масштабів культу особи), або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин[15][16], класів,[17] рас, індивідів,[17] груп індивідів (бо можуть мислитись лише в державі),[17] суспільств,[17] партій,[17] профспілок[17] і тд.. Антиіндивідуалізм.[18] Особиста позиція в колективі, наприклад, національного характеру, етнічного, расового або соціальних класів, або щодо організацій громадянського суспільства — пригнічується.[19]
утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства[20]; Нижче наведене висловлювання Ренана, Муссоліні вважає передфашистським: «Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ»; «Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням».[21] Позитивне ставлення до насилля.[22]
насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождизму[23][24] Фашизм можна розглядати як крайню форму колективізму;
заперечення демократії та відкритості влади[25][26];
мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок[27][28].[29] Фашизм рясно користується популістською термінологією: заклики до героїчних масових сил, щоб відновити славу минулого, і вимагає вірності єдиному лідеру, який, як правило, досягає масштабів культу особи.
проти ліберальних доктрин.[30] Фашистське розуміння «влади» не має нічого спільного з поліцейською державою.[22]
Для фашизму є близьким поняття Державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. З економічних питань, італійський фашистський лідер Беніто Муссоліні в 1933 році стверджував, що, якщо б фашизм слідував сучасній фазі капіталізму, його шлях буде «невідворотно вести в державний капіталізм, який є ні більше, ні менше, ніж державний соціалізм „з ніг на голову“. У будь-якому випадку, чи результатом буде державний капіталізм чи державний соціалізм, в результаті це призведе до бюрократизації економічної діяльності нації».[31] Одним з прикладів близьких до державного капіталізму на пост-радянському просторі може бути політична позиція з повернення ЖЕКів і заборона встановлення автономних систем опалювання житла.
Для фашиста — нічого не існує поза державою (нічого людського чи духовного не існує, а тим більш не має цінності поза державою),[18] а державою і нацією (нація не є расою[32]) є «вища особистість» (або група таких особистостей),[33] об'єднаних такою ідеєю.[32] Нація-це група, тобто, безліч, об'єднане однією ідеєю, якою є воля до існування і панування (це і є самосвідомістю і особистістю) і у формі держави вона є етична реальність, правляча влада, сила, яка здійснює зовні свою волю і примушує признавати і поважати себе, вища і наймогутніша форма особистості, яка і синтезує всі форми морального і інтелектуального життя людини, охоплює її волю і розум.[32][34] Решту індивідів, які збігаються з державою — фашизм просто признає.[18] Народ, в фашистській доктрині, потрібно розглядати якісно, а не кількісно (якість є «вища особистість»): як найбільш потужну, моральну, істинну і послідовну ідею (ця ідея здійснюється в народі через свідомість і волю небагатьох, навіть одного, і, як ідеал, прагне здійснити в свідомості і волі усіх).[32] «Вища особистість» і держава за Муссоліні — це один або декілька індивідів.[33][32] При цьому фашизм є антиіндивідуалістичним.[18] Держава є фактом духовним і моральним, так як вона виявляє собою політичну, юридичну і економічну організацію нації.[35] Держава є абсолютом, в порівнянні з яким індивіди і групи — лише відносне.[35][21][36][18][37] Для фашизму людина — це індивід, єдиний з нацією, Вітчизною.[38] В житті індивід шляхом самозречення, жертви приватними інтересами, навіть подвигом смерті виконує чисто духовне буття, в чому і полягає його людська цінність.[38] Для фашиста — все в його державі, і ніщо людське чи духовне не існує поза його державою, поза державою немає і індивіда — індивіди і групи можуть мислитись лише в державі.[17][18][35] Оскільки нацією і державою є один індивід («вища особистість») або група їх, то це, звичайним чином, заперечує ліберальні доктрини,[30][18][37][39] соціалізм, комунізм і класову боротьбу,[40] матеріалістичний позитивізм,[41] демократію[42] (яка прирівнює народ до більшості, і знижує рівень народу до рівня багатьох[32]) і демократичні ідеології,[43] масонські доктрини,[44] якобінські новшевства.[45] Фашизм сам є формою демократії.[32][21] Ця держава («вища особистість», або група їх) і є творцем права, дає індивідуальним волям форму закону[32][33] Тому звідси організація і експансія, хоча б в можливості.[34] В фашистській доктрині імперія є не лише територіальним, військовим чи торговим інститутом, а також моральним і духовним (в фашизмі можна мислити імперію, тобто націю, яка керує прямо або побічно іншими націями, без необхідності завоювання навіть одного кілометру території).[46] Для фашизму прагнення до імперії, тобто до національного розповсюдження є життєвим проявом.[46] Держава в фашизмі (за Муссоліні) має підносити людей від «примітивного існування до висот людської міці, тобто імперії»,[35] лише фашистська держава може вирішити протиріччя капіталізму,[37] а «партія, яка тоталітарно керує нацією — факт новий в історії».[22] Для духу фашизму чужі всі інтернаціональні організації громадського характеру, хоча вони заради вигоди при певних обставинах можуть бути прийняті.[29]
Така риторика зумовлена тим, що в період промислової революції відбувався розпад станового поділу суспільства, що існував в історичну епоху між раннім Феодалізмом та Індустріалізацією, а натомість залишались дві точки зору щодо нового поділу:
модерністська точка зору описує націоналізм як нове явище, яке вимагає структурних умов сучасного суспільства, для того, щоб існувати; а примордіалістська точка зору описує націоналізм як відображення давнього і передбачувану еволюційну тенденцією людини організуватись в різні групи на основі близькості народження.[47]
Маркс поділяв на тих, хто контролює виробництво і тих, хто виробляє товари або послуги в суспільстві (Маркс бачив класи у ставленні людей до засобів виробництва в двох основних способах: або вони володіють продуктивною власністю або працею інших).[48]
З огляду на ці дві нові точки зору, Муссоліні і тлумачив «націю» і «державу» з позиції соціал-дарвінізму і національного синдикалізму: що владою і державою є один індивід-«вища особистість» (або невелика група таких «індивідів-„вищих особистостей“»), цей індивід чи невеличка група їх і є нацією; що фашистська держава є воля до влади і панування, а римська традиція в цьому відношенні є ідея сили;[46] що кожен народ має свій націоналізм.[49] Фашизм був заснований під час Першої світової війни італійськими націонал-синдикалістами, які об'єднали ліві і праві політичні погляди.[50][51] Тому фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр.
