Для Вас. пане Stein, повторю аргумент автора статті, який я вже наводив ШаПа, але Ви мабуть його просто неуважно прочитали. Отже. Курська корнінна ікона, за автором статті Артюхом, причетна до фашизму двояким чином. Далі читайте самі:
"Тут хочеться відповісти Вам словами автора статті. Був собі древній солярний символ - свастика. І ось одного разу цей символ використали нацисти. Cвастика може й не хотіла бути використаною в якості партійної символіки нацистів та втекти ось не могла. Ну і де пам'ятні знаки свастиці?
Те ж саме і з Курською іконою.
Та, власне, сам автор статті на Ваш закид відповів би мабуть так:
"Звичайно, опоненти можуть закинути, що ікона не винна, винні російські націоналісти, які її використовували у своїх брудних цілях і тоді – у 1941–1945 роках, і тепер – у 2011 році. А вона «біла і пухнаста». Ну, це як сказати. Не забуваємо, що ікона справді чудотворна. Тому вона для віруючої людини не просто «вікно» у духовний, Божий світ. Чудотворна ікона Божої Матері означає, що благодать Божої Матері діє через цю ікону на земний світ. Через ікону проявляється чудо, джерелом якого є Мати Божа. Тобто, крім того, що ікона залишається вікном, вона має й ще одну характеристику – дієвості, по-іншому, вона є носієм духовної сили, причому не сама по собі, але такої, яку отримала від Богородиці. А дієвість передбачає енергію. (З приводу божественних енергій детальніше можна прочитати у святих отців від Діонісія Ареопагіта і аж до Григорія Палами). Схоластичним мабуть видасться питання: так, коли така ікона показує свою дієвість у земному світі (приміром, коли хтось через доторк до неї зцілюється), то енергія благодаті Матері Божої лише проходить через образ, зафіксований на іконі, а сама вона при цьому залишається пасивною «розмальованою дерев’яшкою», а чи все таки цією силою на деякий час наповнюється і сам образ Богоматері на іконі. Ми, приміром, дотримуюся останньої думки, але це, як буде показано далі, не так важливо.
Важливішим видається з точки зору все тієї ж віруючої людини таке питання: коли такою чудотворною іконою освячують російських воїнів вермахту на боротьбу з більшовицькою «антихристовою заразою» (у перекладі на нашу мову – це бійці 65 совєтської армії) чи коли перед боєм козак Російського корпусу припадає в молитві до ікони Курської Божої матері з проханням про перемогу і таку перемогу, врешті, отримує, то що це означає? Відповідей, як на мене, може бути дві.
По-перше, це означає, що Божа Мати справді допомагає. Але ж тоді треба просто чесно сказати і вбитим совєтським солдатам, і ветеранам, які вижили, і всім їхнім нащадкам, що ваша боротьба з фашизмом була не богоугодною. Солдатам Російського корпусу допомагала сама Мати Божа. І, якщо якісь совєтські бійці загинули, то так і повинно було бути. Вони ж бо представники «антихристової» сили.
По-друге, боротьба з нацизмом була справою богоугодною, але тоді Мати Божа не могла ніяк допомагати «воїнству Христовому» в особі Російського Корпусу. Але це означає, що Курська чудотворна ікона хоч на час війни, але перестала бути чудотворною. Благодать Матері Божої її в цей час не живила. Ну, або вже зовсім страшне – вона взагалі не чудотворна.
Наскільки чудотворна та ікона – нехай ця проблема залишається головною біллю для віруючих, а у цій статті ми розмірковуємо з точки зору земних цінностей, зважаючи на норми світського законодавства про релігію в Україні. Саме вони виступають для нас основнішими, ніж нормативні уявлення православних московського патріархату про самих себе і про своє місце в структурі українського суспільства. Тому можна погодитися, що Курська Корінна ікона – це символ для групи віруючих людей, які перебуваючи в стані віри переконали себе, що ікона є тим земним знаком, що вказує на трансцендентну реальність.
Для нас же головне, що це «забруднений» символ. Тут історія з Курською Корінною іконою чимось подібна до історії зі свастикою. Був собі древній солярний знак, популярний ще з первісних часів серед усіх індоєвропейців – свастика (свастя). І у багатьох народів він вважався навіть священним. Наші слов’янські бабусі/прабабусі вишивали його на своїх сорочках та рушниках від Вінниці і до Архангельська, від Гданська і до Уралу. Аж ось одного разу він був використаний нацистами. Питання: так винна свастика чи ні у фашистських злодіяннях? Відповідати можна по-різному, але однозначно, що використання її нацистами у якості головного партійного символу наклало негативні конотації і на неї саму та так сильно, що багато хто з нинішніх поколінь ніяких інших смислів свастики, крім її «нацистськості» вже й не знає.
Щось подібне відбулося і у випадку з чудотворною Курською Корінною іконою Божої Матері. Саме із земної точки зору учасників антигітлерівської коаліції, переможців Другої світової війни, така ікона «забруднена» негативними конотаціями. Так, як такі негативні смисли на ікону вже накладені, то за аналогією із свастикою вона може бути названа «фашистською. Для солдат Російського Корпусу і для сучасних православних московського патріархату, звичайно ж, все було «не так». І для виправдання вони, звичайно ж, відшукають «сильні», як на їхню думку, аргументи. Але тут ми звертаємося якраз до тих, хто ще сповідує ну дуже вже земні цінності переможців Другої світової. Для нас прославляння такої ікони – це образа пам’яті і тих совєтських солдат, які загинули у боях із підрозділами Російського Корпусу і тих, хто ще стоїть на позиціях їхньої правди (знову ж таки, саме почуття образи виникає із дуже вже «земної» ситуації – участі чи ототожнення себе з учасниками Другої світової на боці антифашистів).
Цей хрест на честь Курської чудотворної ікони не так би різав очі, коли б він був встановлений, приміром, на подвір’ї Спасо-Преображенського собору. Нехай собі вірні УПЦ (МП) вшановують свою святиню, якщо вона такою для них є. Але ж хрест на честь ікони, будучи встановленим на майдані Незалежності, набуває значення загальноміського символу. Він символізує цінності міста і всієї його громади: і антифашистів, і фашистів (не закриваймо очі – у Сумах і такі є), і православних, і атеїстів та ще й з мусульманами та іудеями на додачу. І основне, що неприйнятне у всій цій історії – це нав’язування православними московського патріархату свого часткового (партійного) варіанту «правди» про Другу світову шляхом виправдання фашизму під прикриттям ідеології «русского міра».
