коротко, хоч і сумбурно, виклав своє розуміння терміну "фашизм": у якому контексті його можна і слід вживати, що воно означає, а що ні. получилось десь так:
теоретичне обгрунтування терміну "фашизм" уперше з"являється в документах Комінтерну. і стосується воно вже одразу не стільки Італії, скільки режимів у центральноєвропейських країнах.
під фашизмом розуміють жорсткий авторитарний режим, диктатуру, що здійснює політику терору щодо власних громадян і спирається на дрібну та середню буржуазію як соціальну базу, водночас обслуговуючи інтереси великого капіталу.
в цьому, класичному, розумінні фашистські режими були і в Італії, і в Угорщині та інших країнах ЦЄ, і в Німеччині.
водночас, фашистське керівництво німеччини, на відміну від, наприклад, італійського, сповідувало нацизм: ідеологію, згідно з якою людство розділено на метафізичні спільноти (нації, раси), обумовлені біологічно і завідомо нерівні.
тому питати "гітлер був фашистом чи нацистом?" - те ж саме, що порівнювати тепле з м"яким.
пізніше, вже після війни, внаслідок теоретичного осмислення представниками, зокрема, франкфуртської школи з"явилося друге значення фашизму - як соціального та психологічного явища, а не як політичного режиму.
при цьому фашизоїдним світоглядом називають ознаки "авторитарної особистості" з дослідження Адорно, з книг Райха та Фуко.
тобто, це ксенофобія (неприязнь до будь-яких соціальних "аномалій" - відмінного кольору шкіри, акценту, статевої орієнтації тощо), патріархальність, консерватизм, етатизм, потяг до ієрархії (гіпертрофоване прагнення підкорятися й бути підпорядкованим) і т.д.
вважається, що саме такі психологічні ознаки зрештою приводять до заснування відповідних політичних рухів і встановлення політичних режимів.
отже, наприклад, київські наци-скінхеди - це нацисти, але не обовязково фашисти. а от більш поширений у Києві соціальний тип - фашизоїдна особистість, яка не має чіткої ідеології й не прагне винищити представників якоїсь соціальної категорії, але зі зневагою ставиться до будь-яких девіацій (тому й пропонує, наприклад, темношкірим повертатися в Африку - так зникне відхилення від норми, яке дратує). Радован Караджич, який проводив етнічні чистки, мабуть, підпадає під обидва визначення, як і Адольф Гітлер, а от Муссоліні або Ле Пен - обичний фашист.
"чистий" нацизм - явище відносно рідкісне в наш час. але часто фашизоїдні обивателі внаслідок спрямованої пропаганди стають соціальною базою політиків-нацистів.
про всяк випадок - бачення Європейського суду з питань прав людини:
Выражение "неофашист" ("neofascist"), по мнению ЕСПЧ, является оценочным суждением и может употребляться как обозначающее "приверженность идеологии антисемитизма и расовых различий" . Как и любое оценочное суждение, оно не может в полной мере быть подтверждено фактами - т.е. не поддаётся и не подлежит доказыванию (однако должно иметь под собой какую-то минимальную основу)