Freddi
New Member
Что Вы ожидаете от прихода нового прокурора Сумскй области Сергея Ленского?
Роясь в инете набрел на статейку...
"Трапилося це в Донецьку влітку 2002 року. Ленський тоді працював помічником міського прокурора, Ренат Кузьмін – прокурором м.Макіївка, а Рафаель Кузьмін – помічником народного депутата Геннадія Васильєва. Ось і вирішили хлопці вислужитися перед своїм хазяїном, якому я й Олег Єльцов — тодішній власник Інтернет-видання „Україна кримінальна” — трохи попсували кров. Стаття „Прокурори-багатоверстатники” й досі висить у архіві цього сайту, а тоді вона наробила багато галасу, оскільки прізвище Васильєва чи не вперше публічно згадувалося у кримінальному контексті. Генпрокурор Потебенько навіть направив до Донецька комісію з Управління кадрів – перевіряти факти, викладені в публікації. Перевірили. Все підтвердилося.
Одним словом, треба було щось робити з автором. Довго пацани не думали, а вирішили вчинити як завжди – тобто „в порядку 115-ї”. Мовляв, переночує писака на нарах, одумається, зробить висновки… От тільки постало питання, хто буде наручники вдягати – ну не йти ж Ленському самому „на дєло”. Довелося домовлятися зі Слідчим відділом Держподаткової інспекції в м.Донецьку – благо, податківці мене любили майже з таким же завзяттям, як і прокурори. І ось, одного чудового дня прийшли в редакцію газети похмурі люди зі спецзасобом БР („браслети ручні”), взяли журналіста під білі руки і відправили до Ізолятора тимчасового тримання.
Максимальний термін затримання – 72 години, то ж наступного дня, після виховної бесіди (за прокурорським планом я мав надрукувати в „Україні кримінальній” вибачення перед Васильєвим), мене повинні були відпустити. Але бесіда не склалася. У такій ситуації в Сірожі Ленського було лише два варіанти – або я зі скандалом (як не крути, а незаконне затримання – це кримінальний злочин, який карається позбавленням волі терміном від 5 до 10 років) виходжу на волю, або слідак терміново ліпить подання до суду про обрання мені запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Звісно, Ленський і Ко пішли другим шляхом. Але тут трапилося несподіване – прокурор міста Донецька Олександр Альмезов, помічником якого працював тоді Ленський, відмовився узгодити подання на мій арешт. Так Ленському й сказав: „Самі кашу заварили, самі й розхльобуйте”. А без підпису Альмезова суд не міг розглядати питання про моє подальше тримання під вартою.
То що ж удумав Ленський сотовариші? – Замість того, щоби уважнесенько, бодай раз у житті, прочитати Кримінально-процесуальний кодекс, пацани направили до суду подання з підписом зовсім іншого прокурора, який ніколи не мав ніякого відношення до нагляду за слідством в Держподатковій інспекції м.Донецька – прокурора Куйбишевського району Донецька Бойчука. До речі, ця витівка в подальшому коштувала Бойчукові посади. Зрозуміло, що Київський районний суд Донецька, на території якого розташований орган слідства, таку «галіматью» розглядати відмовився. То ж довелося Васильєвським архаровцям домовлятися в іншому суді, знову ж таки у Куйбишевському районі, де досі головує знаменитий Саня Тупицький. Це той самий суддя, про якого класик сучасної філології говорив у записах Мельниченка: „Суддів, ***, набрали, ну вони й подонки”, і якого наказував губернатору Януковичу підвісити за яйця.
Не знаю, як там у Тупицького з яйцями, але з головою точно не все гаразд. Хоча згоди на мій арешт він так і не дав, але в той же час і не розглядав мою скаргу на незаконність затримання. То ж у ситуацію втрутився Апеляційний суд Донецької області й Ленському довелося йти до тітоньки Феміди на розгляд скарги.
Подивитися на цього барана прийшов навіть Голова Апеляційного суду Олександр Контдратьєв (той самий, якого Янукович у записах з майорової фонотеки характеризував у кабінеті Кучми наступним чином: „Председатєля суда там мєнять нужно, нєнадьожний, мєнять нужно”). Бо всім було цікаво, що саме Сірожа може сказати на своє виправдання. Кондратьєв і питає в Ленського, за яким дияволом журналіста затримували в редакції газети. Ленський закатує очі:
- Ми Бойку направляли повістки, а він не з’являвся. Тож довелося затримувати, щоби він не переховувався від органів…
- Які повістки? - Головуючий гортає матеріали затримання. – Я не бачу ані повісток, ані розписок про їхнє вручення. Ви повістки через яке поштове відділення направляли?
- А ми їх не направляли, — каже Ленський. – Грошей на марки не було. Але є рапорт міліціонера, що він хотів повістку принести Бойку додому, але ніхто не відкрив двері.
Тоді не витримує суддя Гурова:
- Ленський, а в якості кого Ви викликали… чи збиралися викликати, Бойка?
- У якості підозрюваного, Ваша честь.
- Ленський, — не заспокоюється суддя, — а Ви знаєте, хто такий підозрюваний?
Ленський переминається з ноги на ногу й чухає свою єдину звивину. Виявляється, вона в нього розташована трохи нижче спини.
- Ну, — каже Гурова, — поясніть суду, хто такий, з Вашої точки зору, підозрюваний.
- Це самоє, — белькотить Ленський, — ну який…
- Що „це самоє”? - підвищує голос Гурова, — Ви кримінально-процесуальний кодекс коли-небудь читали?
- Читав, — бреше Ленський, киваючи головою.
- Щось не помітно. Он там на столі лежить кодекс. Відкрийте статтю 43-1 і прочитайте, що підозрюваний – це особа, яка затримана, або якій обрано запобіжний захід, але не пред’явлено обвинувачення. У той час, коли Ваш міліціонер начебто збирався вручати повістку, Бойко був затриманий?
- Ні, — видихає Ленський.
- Йому був обраний запобіжний захід?.. Не чую відповіді.
- Ні, — шепоче Ленський.
- Так на підставі чого Ви кажете, що викликали Бойка як підозрюваного? Чого він взагалі мав з’являтися по Ваших повістках, якби навіть їх отримував? У якості кого?
Судді ще трохи поглузували з Сірожі й винесли рішення: визнати моє затримання та вміщення до Ізолятора тимчасового тримання, де я провів 10 діб, незаконним. Це, питається, яким же треба бути дебілом, щоби нарватися на таке рішення суду? І де — у Донецьку в 2002 році!
І історія зі мною, і катування керівників компанії „Воля-Кабель”, і тримання в ІТТ працівника Дніпровського райуправління міліції впродовж 23 днів, і безліч подібних епізодів неодмінно мали б привести Кузьміна й Ленського на лаву підсудних. Як тільки у країні помінявся Президент, до Генеральної прокуратури України вишукувалася черга потерпілих від прокурорських злочинів. Почалося нове життя. Ось вже опинився в Лук’янівському слідчому ізоляторі компаньйон братів Кузьміних по кримінально-церковному бізнесу –директор донецької „Компанії „Свята Діва Марія” Борлов. Ось вже оголошений Генеральною прокуратурою у розшук інший спільник прокурорської бригади – такий собі „консультант з економічних питань народного депутата Васильєва” пан Носатов. Здавалося, ще кілька слідчих дій, ще пара постанов про порушення кримінальних справ, і можна буде висувати обвинувачення Ленському й братам Кузьміним. Але Фортуна вкотре повернулася до пацанів передом. Перед, як виявилося, належав чільному діячеві „помаранчевої революції” й радникові новообраного Президента України Леоніду Черновецькому."
Роясь в инете набрел на статейку...
"Трапилося це в Донецьку влітку 2002 року. Ленський тоді працював помічником міського прокурора, Ренат Кузьмін – прокурором м.Макіївка, а Рафаель Кузьмін – помічником народного депутата Геннадія Васильєва. Ось і вирішили хлопці вислужитися перед своїм хазяїном, якому я й Олег Єльцов — тодішній власник Інтернет-видання „Україна кримінальна” — трохи попсували кров. Стаття „Прокурори-багатоверстатники” й досі висить у архіві цього сайту, а тоді вона наробила багато галасу, оскільки прізвище Васильєва чи не вперше публічно згадувалося у кримінальному контексті. Генпрокурор Потебенько навіть направив до Донецька комісію з Управління кадрів – перевіряти факти, викладені в публікації. Перевірили. Все підтвердилося.
Одним словом, треба було щось робити з автором. Довго пацани не думали, а вирішили вчинити як завжди – тобто „в порядку 115-ї”. Мовляв, переночує писака на нарах, одумається, зробить висновки… От тільки постало питання, хто буде наручники вдягати – ну не йти ж Ленському самому „на дєло”. Довелося домовлятися зі Слідчим відділом Держподаткової інспекції в м.Донецьку – благо, податківці мене любили майже з таким же завзяттям, як і прокурори. І ось, одного чудового дня прийшли в редакцію газети похмурі люди зі спецзасобом БР („браслети ручні”), взяли журналіста під білі руки і відправили до Ізолятора тимчасового тримання.
Максимальний термін затримання – 72 години, то ж наступного дня, після виховної бесіди (за прокурорським планом я мав надрукувати в „Україні кримінальній” вибачення перед Васильєвим), мене повинні були відпустити. Але бесіда не склалася. У такій ситуації в Сірожі Ленського було лише два варіанти – або я зі скандалом (як не крути, а незаконне затримання – це кримінальний злочин, який карається позбавленням волі терміном від 5 до 10 років) виходжу на волю, або слідак терміново ліпить подання до суду про обрання мені запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Звісно, Ленський і Ко пішли другим шляхом. Але тут трапилося несподіване – прокурор міста Донецька Олександр Альмезов, помічником якого працював тоді Ленський, відмовився узгодити подання на мій арешт. Так Ленському й сказав: „Самі кашу заварили, самі й розхльобуйте”. А без підпису Альмезова суд не міг розглядати питання про моє подальше тримання під вартою.
То що ж удумав Ленський сотовариші? – Замість того, щоби уважнесенько, бодай раз у житті, прочитати Кримінально-процесуальний кодекс, пацани направили до суду подання з підписом зовсім іншого прокурора, який ніколи не мав ніякого відношення до нагляду за слідством в Держподатковій інспекції м.Донецька – прокурора Куйбишевського району Донецька Бойчука. До речі, ця витівка в подальшому коштувала Бойчукові посади. Зрозуміло, що Київський районний суд Донецька, на території якого розташований орган слідства, таку «галіматью» розглядати відмовився. То ж довелося Васильєвським архаровцям домовлятися в іншому суді, знову ж таки у Куйбишевському районі, де досі головує знаменитий Саня Тупицький. Це той самий суддя, про якого класик сучасної філології говорив у записах Мельниченка: „Суддів, ***, набрали, ну вони й подонки”, і якого наказував губернатору Януковичу підвісити за яйця.
Не знаю, як там у Тупицького з яйцями, але з головою точно не все гаразд. Хоча згоди на мій арешт він так і не дав, але в той же час і не розглядав мою скаргу на незаконність затримання. То ж у ситуацію втрутився Апеляційний суд Донецької області й Ленському довелося йти до тітоньки Феміди на розгляд скарги.
Подивитися на цього барана прийшов навіть Голова Апеляційного суду Олександр Контдратьєв (той самий, якого Янукович у записах з майорової фонотеки характеризував у кабінеті Кучми наступним чином: „Председатєля суда там мєнять нужно, нєнадьожний, мєнять нужно”). Бо всім було цікаво, що саме Сірожа може сказати на своє виправдання. Кондратьєв і питає в Ленського, за яким дияволом журналіста затримували в редакції газети. Ленський закатує очі:
- Ми Бойку направляли повістки, а він не з’являвся. Тож довелося затримувати, щоби він не переховувався від органів…
- Які повістки? - Головуючий гортає матеріали затримання. – Я не бачу ані повісток, ані розписок про їхнє вручення. Ви повістки через яке поштове відділення направляли?
- А ми їх не направляли, — каже Ленський. – Грошей на марки не було. Але є рапорт міліціонера, що він хотів повістку принести Бойку додому, але ніхто не відкрив двері.
Тоді не витримує суддя Гурова:
- Ленський, а в якості кого Ви викликали… чи збиралися викликати, Бойка?
- У якості підозрюваного, Ваша честь.
- Ленський, — не заспокоюється суддя, — а Ви знаєте, хто такий підозрюваний?
Ленський переминається з ноги на ногу й чухає свою єдину звивину. Виявляється, вона в нього розташована трохи нижче спини.
- Ну, — каже Гурова, — поясніть суду, хто такий, з Вашої точки зору, підозрюваний.
- Це самоє, — белькотить Ленський, — ну який…
- Що „це самоє”? - підвищує голос Гурова, — Ви кримінально-процесуальний кодекс коли-небудь читали?
- Читав, — бреше Ленський, киваючи головою.
- Щось не помітно. Он там на столі лежить кодекс. Відкрийте статтю 43-1 і прочитайте, що підозрюваний – це особа, яка затримана, або якій обрано запобіжний захід, але не пред’явлено обвинувачення. У той час, коли Ваш міліціонер начебто збирався вручати повістку, Бойко був затриманий?
- Ні, — видихає Ленський.
- Йому був обраний запобіжний захід?.. Не чую відповіді.
- Ні, — шепоче Ленський.
- Так на підставі чого Ви кажете, що викликали Бойка як підозрюваного? Чого він взагалі мав з’являтися по Ваших повістках, якби навіть їх отримував? У якості кого?
Судді ще трохи поглузували з Сірожі й винесли рішення: визнати моє затримання та вміщення до Ізолятора тимчасового тримання, де я провів 10 діб, незаконним. Це, питається, яким же треба бути дебілом, щоби нарватися на таке рішення суду? І де — у Донецьку в 2002 році!
І історія зі мною, і катування керівників компанії „Воля-Кабель”, і тримання в ІТТ працівника Дніпровського райуправління міліції впродовж 23 днів, і безліч подібних епізодів неодмінно мали б привести Кузьміна й Ленського на лаву підсудних. Як тільки у країні помінявся Президент, до Генеральної прокуратури України вишукувалася черга потерпілих від прокурорських злочинів. Почалося нове життя. Ось вже опинився в Лук’янівському слідчому ізоляторі компаньйон братів Кузьміних по кримінально-церковному бізнесу –директор донецької „Компанії „Свята Діва Марія” Борлов. Ось вже оголошений Генеральною прокуратурою у розшук інший спільник прокурорської бригади – такий собі „консультант з економічних питань народного депутата Васильєва” пан Носатов. Здавалося, ще кілька слідчих дій, ще пара постанов про порушення кримінальних справ, і можна буде висувати обвинувачення Ленському й братам Кузьміним. Але Фортуна вкотре повернулася до пацанів передом. Перед, як виявилося, належав чільному діячеві „помаранчевої революції” й радникові новообраного Президента України Леоніду Черновецькому."
You must be registered for see links
