Аутсорсинг
Та вони іншої думки. Якщо вірити Сергію Притоманову, одна з головних причин низької продуктивності української економіки – наявність об’єктів «соціально-культурної сфери» на балансі підприємств. Співробітники їдалень, водії, охоронці та інші «непродуктивні» з точки зору ортодоксальної політекономії працівники враховуються при визначенні продуктивності нарівні з робітниками, які безпосередньо створюють додаткову вартість. А значить, якщо позбавитися «обслуги», показник ефектно підстрибне вгору.
Очевидно, що таке «підвищення продуктивності» є не тільки фіктивним, але на практиці може навіть погіршити ситуацію: аутсорсинг соціальної сфери на великих підприємствах неодмінно приведе до подорожчання відповідних «непродуктивних» послуг, без яких нормальний виробничий процес буде неможливим. Інтегрована в єдиний виробничий механізм, соціальна інфраструктура вимагає значно менших затрат, ніж у тому разі, коли вона роздроблена на окремі підприємства, власники яких теж не проти встановити собі рентабельність в районі 30%, як у «старшого партнера». Отже, якщо капіталіст має намір чесно купувати відповідні послуги (без придбання яких виробництво неможливе) у контрагентів, він опиниться в програші. Він може сам створити підконтрольні фірми, які працюватимуть на межі рентабельності або зі збитками, але навіщо тоді було взагалі затівати відокремлення? Поліпшаться показники на папері, але на практиці платити все одно треба буде – видатки проходитимуть по іншим статтям, але не факт, що вони зменшаться.
Інша річ, якщо перекласти відповідні витрати на самих працівників. Щоб вони оплачували душові, пральні, їдальні, дитсадки і т.д. з власної зарплатні. Ніякого підвищення продуктивності праці на підприємстві при цьому, звичайно, теж не відбудеться, але і прибутковість, і норма додаткової вартості різко зростуть.
Навчання
Єдиний напрям підвищення реальної продуктивності праці, де релевантною є фігура найманого працівника – підвищення кваліфікації. Недостатня кваліфікація робітників дійсно може знижувати продуктивність, але було б дивно звинувачувати їх, після «лінощів», ще й у «тупості» чи «небажанні вчитися». Відповідальність за провал системи освіти ділять між собою держава та ті ж таки роботодавці.
Протягом останніх років вищу освіту здобуває близько 70% випускників українських шкіл. Це нормальний рівень для країн Європи, біда в тому, що приблизно третина з них здобуває професію «менеджера». Зайве казати, що більшість із «менеджерів» за освітою потім працюють ким завгодно – клерками, продавцями – але не управлінцями. Тобто, вони отримують знання, які їм не знадобляться, а кваліфікація, що потрібна їм для справжньої трудової діяльності, в них відсутня. За даними академіка НАНУ Валерія Гейця, за спеціальністю сьогодні працюють лише 19,2% тих, хто отримав освіту в галузі прикладних наук. Для випускників фізико-математичних факультетів цей показник становить 29,9% (Горбач, 2011б).
З іншого боку, професійна освіта в українських умовах часто виявляється беззмістовною річчю: в навчальних закладах Харкова майбутнім металургам розповідають про технології, які давно вже не використовуються на металургійних підприємствах Дніпропетровщини та Запоріжжя. А система професійно-технічної освіти взагалі деградувала: на багатьох заводах все виробництво тримається на досвіді і знаннях одного-двох старих робітників пенсійного віку, яких не можуть відпустити на пенсію через брак кваліфікованих молодих кадрів. Між тим, збільшення державного фінансування освітньої системи могло би змінити ситуацію.
За підвищення кваліфікації працівника, зайнятого на підприємстві, відповідає роботодавець. Але й тут становище важке. «На підприємствах Західної Європи власник перенавчає працівників раз на три роки, в Японії – раз на півтора роки. Вважається, що за півтора-два роки радикально оновлюється технологія. Але в нас, за офіційною статистикою, інтервал між підвищенням кваліфікації працівника складає в середньому одинадцять років», — констатує Сергій Кондрюк. Про курси підвищення кваліфікації і перепрофілювання, що теоретично мали б існувати при державних центрах зайнятості, не варто й говорити.
Модернізація виробництва
Головний чинник зростання продуктивності праці – оновлення постійного капіталу – є відомою проблемою української економіки, яка страждає від хронічного недоінвестування. Вітчизняні капіталісти звикли економити не лише на працівниках, але й на обладнанні та сировині.
В металургії, за словами Сергія Притоманова, зношеність основних фондів становить 70-75%. На питання, що заважало капітанам української промисловості модернізувати виробництво під час економічного буму 2000-х, він відповідає посиланням на «світоглядні погляди власників», які не готові йти на великі капітальні затрати, що не скоро окупляться. «Алчевський металургійний комбінат – найбільш модернізований з усіх українських метпідприємств, там дуже багато зроблено. Та ось в інші підприємства ті ж власники вкладати гроші чомусь не хочуть. Кошти, на які можна було б оновити обладнання, йдуть на будівництво палаців, стадіонів, картинних галерей», — сумує промисловець.
«Модернізація здійснюється лише там, де вона швидко окупиться», — підтверджує Олександр Жолудь. Очевидно, саме тут криється відповідь на питання: чому за всі роки розквіту української економіки її головна галузь так і не змогла хоча б наблизитися до показника продуктивності, зареєстрованого в 1990 р. В усякому разі, самі металурги з тих пір працювати гірше не стали, радше навпаки: адже в галузі сьогодні зайнято менше людей, ніж за часів СРСР, коли багато хто нарікав на «приховане безробіття».
Капіталісти відмовляються оновлювати основні фонди, виходячи з тверезого економічного розрахунку, обгрунтованого короткостроковим прогнозуванням. Власники українських металургійних підприємств свідомо не хочуть впроваджувати нові технології й переходити до виробництва продукції з високою доданою вартістю, оскільки найкомфортнішою для них є ніша постачальників продукції низького переділу на світовому ринку. «Це забезпечує стабільність на ринку. Наприклад, під час нинішньої кризи найбільше «впала» металургія в США, Японії – країнах, де виробляють продукцію високого переділу. Там глибина падіння досягала 51%. А от в Україні металурги «просіли» всього на 20%, за темпами падіння ми тримаємося на 9 місці. Все тому що виробляємо низькопередільну продукцію, збут якої менше залежить від ринкової кон’юнктури», — похвалився Сергій Притоманов. Якщо українським підприємцям вигідніше працювати з меншою продуктивністю, це їх право; але в такому разі не варто звинувачувати робітників у небажанні працювати.
Головна причина
Втім, головною перешкодою на шляху до підвищення продуктивності економіки є наразі збереження капіталістичного укладу. Ми можемо орієнтуватися на «розвинені країни» з «соціальною ринковою економікою», але, по-перше, очевидно, що конструкція світ-системи не передбачає переходу всього світу до високих показників країн, які входять до ядра світової економіки (Арриги). Щоб хтось жив добре й пожинав плоди технічного прогресу, потрібно, щоб десь мільйони людей займалися ручним збиранням товарів хай-тек на дому. По-друге, навіть якщо Україна якимсь дивом «модернізується» до рівня Німеччини, це будуть лише кількісні зміни. Потенціал якісних стрибків у розвитку продуктивних сил при капіталізмі, схоже, вичерпано: останньою інновацією, яка продовжила життя нинішньому укладу, стали нові «технології» в фінансовому секторі, а ось інформаційні технології, на які багато хто покладав величезні надії, виявилися мильною бульбашкою (Балакрішнан).
Анархія виробництва, що породжує капіталістичні кризи, відповідальна також і за технічний регрес. Апологети капіталізму полюбляють наводити приклади того, як конкуренція підстьогує буржуа, змушуючи його запроваджувати все більш досконалі механізми, модернізувати виробництво і сповна використовувати блага науково-технічного прогресу. На практиці капіталісту початку ХХІ століття значно зручніше знизити затрати й насолоджуватись величезною нормою прибутку при вкрай примітивному виробництві, що ми й бачимо в пострадянських країнах. Такий підприємець діятиме цілком «раціонально» в рамках капіталістичної свідомості, яка штовхає його на підвищення прибутку за будь- яку ціну. Для повноти картини варто додати, що це все відбувається на тлі зниження норми прибутку і скорочення можливостей прибуткового інвестування в принципі – тенденцій, які класики марксизму передбачили століття тому (Люксембург). Імовірно, нова хвиля справжнього зростання продуктивності економіки буде можлива вже тоді, коли керуватиме нею суспільство, а не окремі «раціональні індивіди» (Калб).
Та й сам найманий працівник не буде зацікавлений у модернізації виробництва доти, доки це виробництво йому не належить. Як «раціональний економічний суб’єкт» він обере лудитську стратегію й буде по-капіталістичному правий. «Бути продуктивним робітником – зовсім не щастя, а прокляття», — писав автор «Капіталу» (Маркс 517). Пролетар не має підстав радіти з того приводу, що його праця приносить комусь більше прибутку, ніж приносила раніше.
Відомо, що протягом ХХ ст. в західних країнах продуктивність праці й доходи працівників зростали не завдяки капіталістичним відносинам, а всупереч їм. Ці показники зростали в тій мірі, в якій обмежувався «вільний ринок». Соціологи добре дослідили, яку важливу роль у розвитку кейнсіанської економіки грав робітничий рух, і як згубно його відсутність вплинула на господарство СРСР. В умовах, коли пролетарям відмовили в праві на самоорганізацію, на страйк і навіть на елементарні мирні демонстрації (Pirani), їм не залишилось нічого, крім як узяти на озброєння принцип: «вони вважають, що платять мені зарплатню, а я вважаю, що працюю». Якщо робітники не могли вплинути на рівень винагороди своєї праці, вони цілком «раціонально» знижували її інтенсивність, а також компенсували «недобір» розкраданням і марнуванням казенного майна (Zaslavsky). Ці славетні традиції вкорінилися в нашому суспільстві в 1970-ті роки й залишаються, схоже, стратегічною настановою робітничого класу й сьогодні. Ліберали можуть скаржитись на спадщину клятого «совка», який розпестив трудящих, але елементарний аналіз показує, що такі настанови є логічним вибором раціонального індивіда в (держ)капіталістичному суспільстві, де рівень експлуатації трудящих вищий, ніж у західних «суспільствах споживання» (в яких капіталістична стихія була штучно стримана). І низька активність робітничого класу в сьогоднішній Україні зумовлена, скоріш за все, саме тим, що продовжують діяти старі випробувані методи тіньової «оптимізації» рівня експлуатації.
«Насправді, звичайно ж, цього «продуктивного» робітника те смердюче лайно, яке він повинен виробляти, цікавить не більше, ніж самого капіталіста, на якого він працює, і якому теж начхати на цей непотріб», — цей прекрасний опис проблематики «підвищення продуктивності праці» дав Маркс півтора століття тому (Marx 213), але з тих пір він став значно актуальнішим. Подальший розвиток економіки можливий лише при невідчуженому свідомій праці, коли працівники візьмуть виробництво в свої руки.
[1] Горбач Д. Хунта чёрных банкиров //
You must be registered for see links
[2] На «Запорожнерудпроме» внедряется новая система оплаты труда //
You must be registered for see links
[3] Небезпеки проекту Трудового кодексу //
You must be registered for see links
[4] Розпорядження. Затверджено орієнтовний план законопроектних робіт на 2011 рік //
You must be registered for see links
[5] Горбач Д. Реформа пенсионная, а грабят молодых //
You must be registered for see links
[6] У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» //
You must be registered for see links
Marx, K. Ökonomische Manuskripte 1857/1858 // MEW Bd. 42. 867 S. //
You must be registered for see links
Pirani, S. The Russian Revolution in Retreat, 1920-24: Soviet Workers and the New Communist Elite. London: Routledge, 2008. xiv + 289 pp.
Zaslavsky, V. The Neo-Stalinist State: Class, Ethnicity, and Consensus in Soviet Society. Armonk: M.E. Sharpe; Brighton: Harvester Press, 1982. 193 pp.
Арриги Дж. Долгий двадцатый век: Деньги, власть и истоки нашего времени. – М.: «Территория будущего», 2006. – 472 с.
Балакрішнан Г. Роздуми про стаціонарний стан //
You must be registered for see links
Горбач Д., Заика А. С трудом пополам: Действующее трудовое законодательство не устраивает ни работодателей, ни профсоюзы. Но проект Трудового кодекса, за который готовы проголосовать депутаты, спровоцирует массу конфликтов между работодателями и наемными работниками // БИЗНЕС. — №13 (896). – 29.03.2010. – С. 14-17
Горбач Д. ЗадWORKи: Повышение производительности труда украинцев зависит не только от их усердия, но и от инвестиций работодателей // БИЗНЕС. — №17 (900). – 26.04.2010. – С. 16-18
Горбач Д. Дательный падёж: Правительство строит «вертикаль власти»: Кабмин будет выдавливать деньги из бизнесменов, а те – из работников // БИЗНЕС. — №31 (966). – 01.08.2011. – С. 23-25
Горбач Д. Демоверсии: Отсутствие внятной демографической политики на 21-м году независимости Украины ставит под сомнение будущее страны // БИЗНЕС. — №35 (970). – 29.08.2011. – С. 25-27
Грамши А. Тюремные тетради. Часть первая. М.: Издательство политической литературы, 1991 //
You must be registered for see links
Доу Дж. Пенсійна реформа у дзеркалі політичної економії //
You must be registered for see links
Калб Д. Мы видим зародыш нового кризиса, который последует за нынешним //
You must be registered for see links
Капелюшников Р. Конец российской модели рынка труда? //
You must be registered for see links
Кошик А. Независимой Украине 20 лет: экономическая ситуация //
You must be registered for see links
Куцаченко Е. Система уравнений: Пропаганда, оправдывающая доходы топ-менеджмента перед рядовыми сотрудниками, должна стать частью корпоративной культуры // БИЗНЕС. — №8 (891). – 22.02.2010. – С. 41-43.
Люксембург Р. Накопление капитала. – М. – Л.: Государственное социально-экономическое издательство, 1934. – 463 с. //
You must be registered for see links
Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. 1. Кн. 1. Процесс производства капитала. – М.: Политиздат, 1978. – 907 с.
Старостин В. Куда ведет экономическая «логика» российских предпринимателей? //
You must be registered for see links