Ингеборга Дапкунайте
красіва і горда...
Щоб усі були одно!
"Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17).
"Величаємо тебе, священомученику Йосафате, і вшановуємо славні твої страждання, що їх ти витерпів за з'єднання".
В нашій Церкві 25 листопада, торжественно святкуємо пам'ять священомученика Йосафата. Ким був святий Йосафат, що продовж чотирьох століть, пам'ять праведника не завмерла, але прославилась великим почитанням у цілій Христовій Церкві. В церковних літургійних стихирах під час вечірньої і утрені у неділю всіх святих співаємо: "Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло вони прийняли Його рани, і страждання, світло прикрасившись Божественними красотами, тому оспівуймо їх, як нев'янучі квіти, як немеркнучі зірки Церкви, як добровільні жертвоприноси. Нехай будуть прославлені мученики, що по цілому світі однодушно і хоробро страждали, вони світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову. Вони пішли впевненим шляхом безсмертності, очистивши людські пристрасті діючою силою благодаті". В сьогоднішньому дні Церква закликає в стихирах Богослужінь такими словами:" Прийдіть всі й побожними піснями звеличмо духовно пам'ять священомученика Йосафата, бо він усував тернину розбрату й насаджував у душах спасенні навчання багаті на плоди святості". Такими літургійними піснями Церква прославляє нашого брата з крові і кості священомученика Йосафата, що виконав волю Божу і осягнув святість. Пригляньмось ближче особі нашого українського святого.
У 1580 р. у Володимирі на Волині в родині міського радника народився Іван Кунцевич. З дитинства відзначався великими розумовими здібностями і надзвичайною релігійністю, про це свідчить його молитва у стіп розп'ятого Христа у Володимирі, де він отримав з боку розп'ятого Ісуса іскру Божої любові. Час в якому проживав Іван, був часом роздору і глибокого духовного занепаду. Молодий 20-ти літній юнак шукає правди серед розділеними і розсвареними між собою Церквами. Іван багато молиться, просить про ласку Божого світла, шукає істинної правди. У 1604р. Іван Кунцевич відповідає на Боже покликання і вступає до василіанського монастиря у Вільні. Там же, приймає монаше постриження і приймає нове ім'я Йосафат. В часі свого чернечого формування, відзначався великою строгістю аскетичного подвигу. Пильно віддавався молитві, постам і розважанням над Словом Божим. Тісно поєднував працю з молитвою і своїм прикладом давав живе свідоцтво любові до Бога і ближніх. В глибокому відреченні усього земного, св. Йосафат готував себе до майбутньої місії, пам'ятаючи на слова Христа: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, й усе про що б ви тільки попросили в Отця в моє Ім'я, дав вам. Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17). Заклик Ісуса до Єдності і Любові, та сумна дійсність роздору і ненависті, глибоко лежали в його серці. В цьому наміренні Він проводить багато часу на молитві у стіп Євхаристійного Христа, накладає на себе покути і служить, в такий спосіб посвячує себе Христові в поширенні Божого Царства.
У 1609 р. чернець Йосафат приймає священичі свячення, а згодом за вісім років стає єпископом Полоцьким. Протягом усього монашого, священичого і єпископського життя відзначався надзвичайною апостоль?ською ревністю, покорою і ангельською чистотою. Св. Йосафат допомагав бідним, піклувався про хворих, відвідував родини, єднав розсварених, своїми навчаннями і сповідями здобував душі для неба і в такий спосіб вказував дорогу до Христа. В народі названо Св. Йосафата "Душехватом". Вороги з заздрості і ненависті шукали нагоди, щоб вбити Його. На смерть не довелося довго чекати. Відчував це Св. Йосафат і свою останню ніч провів як Христос, в Оливнім городі на молитві. Над ранком вдарив церковний дзвін збігся підбурений натовп із залізними палицями та зброєю, зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг. А була неділя. Йосафат молився утреню. Повернувшись із церкви, почав молитися, а потім вийшовши лагідно сказав до юрби: "Діти, чому б'єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!". І тут же сокира вбивць розрубала голову слуги Божого. На ще живого накинулась юрба, почала бити, копати, колоти, стріляти. Потім вороги почали рвати одяг, плювати, виривати волосся. Опісля, щоб затерти сліди, вкинули тіло мученика в річку Двину. Невдалось втопити тіло владики ворогам. Бог прославив свого слугу бо тіло Йосафата, виплило і випромінювало яскраве світло.
Дорогі у Христі, св. Йосафат подібно як Христос, як Апостоли, відважно прийняв мученицьку смерть. Йдучи за Христом, голосив правду Божу, а в кінці з великої любові до Бога і ближніх, за святу єдність і навернення грішників – віддав своє життя. Сьогодні св. Йосафат стає взірцем молитви й любові до Бога і ближніх. Йдучи за прикладом св. Йосафата, керуючись живою вірою і любов'ю, ми повинні призадуматись, яка є моя відповідь на Боже візвання у тому стані до якого Господь мене покликав. Скільки в моєму серці є любові до Бога і ближніх.
Дорогі у Христі, таємницею святості Йосафата, була жива віра і любов, яка через молитву прикрасилась плодами чеснот і добрих діл, а в кінці вінком мучеництва. Спробуймо розважити над Даром Любові, яка в нашому християнському житті займає основне місце в дорозі до неба.
Для кожної людини життя є одночасно і сценою, і дійсністю, і грою. Кожен день, кожна хвилина, кожна людина є нагодою до випробування прощення і любові. Цією нагодою є наша зустріч і спілкування з людиною в заповненому автобусі, на сходах, у бюро, у праці, всюди де приходиться нам зустрічатись з людьми. Наша любов - це відповідь Богові. Господь питатиме не про метрику хрещення, не про науковий диплом, але про любов, що зробили ми з любові і для любові. Можна остаточно роздати все, що маємо іншим для того, щоб їх позбутися. Можна жити, трудитись і все мати, але любові не мати. То означатиме, що у вічності ми нічого не матимемо "Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний"(1 Кр. 13,1). Любові ніщо не замінить. Вона буде колись найважливішою перепусткою до неба. Але і тут, у житті, вона є перепусткою до людських сердець, до віднайдення довіри, любові, ввічливості, вдячності. Люди знають правдиву любов, не дадуть себе обманути, вони є вразливі й чутливі на любов. Відразу відрізняють фальшиву любов від правдивої. Любов завжди знаходить вихід з лабіринту людського життя. А коли в житті здаватиметься, що все втрачене і безнадійне, має тоді любов ще один могутній і успішний засіб - жертву, терпіння і посвяту.
У Старому Завіті читаємо, що пророк Єлисей ліг на померлого сина Сунамійки і оживив його власним віддихом, серцем. Людина може опиратися насиллю, не може лише опертися доброті, любові. Любов не потребує ні слів, ні сили, ні зброї.
Перед своєю смертю на хресті Господь наш Ісус Христос також переказав нам тайну єдності, любові, миру кожному з осібна і всім разом. Це тайна симфонії людських сердець - любов. Сьогодні вдивляючись в образ Христа і образ вірного "учня" Ісусового св. Йосафата обновімся у любові до Бога і ближніх. Застосуймо її для будови власного життя, життя наших ближніх, щоб було воно як найкращий звук і чудовий акорд на славу триєдиного Бога і мир людям доброї волі, акорд і звук такий, щоб пізнавали всі, що ми - учні Христові!
"Радісно відзначає Церква Славне твоє торжество священомученику Йосафате, і вірно тебе вшановує. Як добрий Пастир своїх овець не переставай її благословити, вчиняючи за всіх молитву". (Стихира Утрені)
"Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17).
"Величаємо тебе, священомученику Йосафате, і вшановуємо славні твої страждання, що їх ти витерпів за з'єднання".
В нашій Церкві 25 листопада, торжественно святкуємо пам'ять священомученика Йосафата. Ким був святий Йосафат, що продовж чотирьох століть, пам'ять праведника не завмерла, але прославилась великим почитанням у цілій Христовій Церкві. В церковних літургійних стихирах під час вечірньої і утрені у неділю всіх святих співаємо: "Святих на землі прославив Господь, бо на своє тіло вони прийняли Його рани, і страждання, світло прикрасившись Божественними красотами, тому оспівуймо їх, як нев'янучі квіти, як немеркнучі зірки Церкви, як добровільні жертвоприноси. Нехай будуть прославлені мученики, що по цілому світі однодушно і хоробро страждали, вони світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову. Вони пішли впевненим шляхом безсмертності, очистивши людські пристрасті діючою силою благодаті". В сьогоднішньому дні Церква закликає в стихирах Богослужінь такими словами:" Прийдіть всі й побожними піснями звеличмо духовно пам'ять священомученика Йосафата, бо він усував тернину розбрату й насаджував у душах спасенні навчання багаті на плоди святості". Такими літургійними піснями Церква прославляє нашого брата з крові і кості священомученика Йосафата, що виконав волю Божу і осягнув святість. Пригляньмось ближче особі нашого українського святого.
У 1580 р. у Володимирі на Волині в родині міського радника народився Іван Кунцевич. З дитинства відзначався великими розумовими здібностями і надзвичайною релігійністю, про це свідчить його молитва у стіп розп'ятого Христа у Володимирі, де він отримав з боку розп'ятого Ісуса іскру Божої любові. Час в якому проживав Іван, був часом роздору і глибокого духовного занепаду. Молодий 20-ти літній юнак шукає правди серед розділеними і розсвареними між собою Церквами. Іван багато молиться, просить про ласку Божого світла, шукає істинної правди. У 1604р. Іван Кунцевич відповідає на Боже покликання і вступає до василіанського монастиря у Вільні. Там же, приймає монаше постриження і приймає нове ім'я Йосафат. В часі свого чернечого формування, відзначався великою строгістю аскетичного подвигу. Пильно віддавався молитві, постам і розважанням над Словом Божим. Тісно поєднував працю з молитвою і своїм прикладом давав живе свідоцтво любові до Бога і ближніх. В глибокому відреченні усього земного, св. Йосафат готував себе до майбутньої місії, пам'ятаючи на слова Христа: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, й усе про що б ви тільки попросили в Отця в моє Ім'я, дав вам. Ось що вам заповідаю, щоб ви любили один одного" (Ів. 15, 16-17). Заклик Ісуса до Єдності і Любові, та сумна дійсність роздору і ненависті, глибоко лежали в його серці. В цьому наміренні Він проводить багато часу на молитві у стіп Євхаристійного Христа, накладає на себе покути і служить, в такий спосіб посвячує себе Христові в поширенні Божого Царства.
У 1609 р. чернець Йосафат приймає священичі свячення, а згодом за вісім років стає єпископом Полоцьким. Протягом усього монашого, священичого і єпископського життя відзначався надзвичайною апостоль?ською ревністю, покорою і ангельською чистотою. Св. Йосафат допомагав бідним, піклувався про хворих, відвідував родини, єднав розсварених, своїми навчаннями і сповідями здобував душі для неба і в такий спосіб вказував дорогу до Христа. В народі названо Св. Йосафата "Душехватом". Вороги з заздрості і ненависті шукали нагоди, щоб вбити Його. На смерть не довелося довго чекати. Відчував це Св. Йосафат і свою останню ніч провів як Христос, в Оливнім городі на молитві. Над ранком вдарив церковний дзвін збігся підбурений натовп із залізними палицями та зброєю, зруйнували огорожу, вломились до палати, побили слуг. А була неділя. Йосафат молився утреню. Повернувшись із церкви, почав молитися, а потім вийшовши лагідно сказав до юрби: "Діти, чому б'єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!". І тут же сокира вбивць розрубала голову слуги Божого. На ще живого накинулась юрба, почала бити, копати, колоти, стріляти. Потім вороги почали рвати одяг, плювати, виривати волосся. Опісля, щоб затерти сліди, вкинули тіло мученика в річку Двину. Невдалось втопити тіло владики ворогам. Бог прославив свого слугу бо тіло Йосафата, виплило і випромінювало яскраве світло.
Дорогі у Христі, св. Йосафат подібно як Христос, як Апостоли, відважно прийняв мученицьку смерть. Йдучи за Христом, голосив правду Божу, а в кінці з великої любові до Бога і ближніх, за святу єдність і навернення грішників – віддав своє життя. Сьогодні св. Йосафат стає взірцем молитви й любові до Бога і ближніх. Йдучи за прикладом св. Йосафата, керуючись живою вірою і любов'ю, ми повинні призадуматись, яка є моя відповідь на Боже візвання у тому стані до якого Господь мене покликав. Скільки в моєму серці є любові до Бога і ближніх.
Дорогі у Христі, таємницею святості Йосафата, була жива віра і любов, яка через молитву прикрасилась плодами чеснот і добрих діл, а в кінці вінком мучеництва. Спробуймо розважити над Даром Любові, яка в нашому християнському житті займає основне місце в дорозі до неба.
Для кожної людини життя є одночасно і сценою, і дійсністю, і грою. Кожен день, кожна хвилина, кожна людина є нагодою до випробування прощення і любові. Цією нагодою є наша зустріч і спілкування з людиною в заповненому автобусі, на сходах, у бюро, у праці, всюди де приходиться нам зустрічатись з людьми. Наша любов - це відповідь Богові. Господь питатиме не про метрику хрещення, не про науковий диплом, але про любов, що зробили ми з любові і для любові. Можна остаточно роздати все, що маємо іншим для того, щоб їх позбутися. Можна жити, трудитись і все мати, але любові не мати. То означатиме, що у вічності ми нічого не матимемо "Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний"(1 Кр. 13,1). Любові ніщо не замінить. Вона буде колись найважливішою перепусткою до неба. Але і тут, у житті, вона є перепусткою до людських сердець, до віднайдення довіри, любові, ввічливості, вдячності. Люди знають правдиву любов, не дадуть себе обманути, вони є вразливі й чутливі на любов. Відразу відрізняють фальшиву любов від правдивої. Любов завжди знаходить вихід з лабіринту людського життя. А коли в житті здаватиметься, що все втрачене і безнадійне, має тоді любов ще один могутній і успішний засіб - жертву, терпіння і посвяту.
У Старому Завіті читаємо, що пророк Єлисей ліг на померлого сина Сунамійки і оживив його власним віддихом, серцем. Людина може опиратися насиллю, не може лише опертися доброті, любові. Любов не потребує ні слів, ні сили, ні зброї.
Перед своєю смертю на хресті Господь наш Ісус Христос також переказав нам тайну єдності, любові, миру кожному з осібна і всім разом. Це тайна симфонії людських сердець - любов. Сьогодні вдивляючись в образ Христа і образ вірного "учня" Ісусового св. Йосафата обновімся у любові до Бога і ближніх. Застосуймо її для будови власного життя, життя наших ближніх, щоб було воно як найкращий звук і чудовий акорд на славу триєдиного Бога і мир людям доброї волі, акорд і звук такий, щоб пізнавали всі, що ми - учні Христові!
"Радісно відзначає Церква Славне твоє торжество священомученику Йосафате, і вірно тебе вшановує. Як добрий Пастир своїх овець не переставай її благословити, вчиняючи за всіх молитву". (Стихира Утрені)
