Що стоїть насправді за Митним союзом?
Виктор Пинзеник — 19 декабря 2012, 10:50
Добавить комментарий
Почувши про налагодження більш тісної співпраці з іншими країнами, а особливо з сусідніми, багато громадян позитивно реагують на такі ініціативи. Співпраця в економічній сфері з іншими країнами – це правильне, прагматичне бажання наших співвітчизників. Бо від цього залежить стан нашої економіки, наше життя. Та чи така співпраця ховається за фасадами Митного союзу, до якого нас так наполегливо намагаються втягнути? Розглянемо кілька принципових моментів.
Фото: EPA/UPG
Момент перший. Нас приваблюють можливостями вільної торгівлі в рамках Митного союзу. Вільна торгівля – це коли країни відмовляються від застосування тарифних (експортних та імпортних мит) та нетарифних (прямі обмеження) обмежень у взаємній торгівлі. Чи є гарантія, що такий режим торгівлі буде діяти? Нагадаю, що кілька місяців тому український парламент ратифікував угоду про вільну торгівлю з країнами СНД. Тобто така угода вже є. Немає тільки вільної торгівлі. Бо, наприклад, на поставки нафти і газу з Росії застосовується експортне мито. З іншого боку, в угоді чомусь немає такого важливого елементу вільної торгівлі як доступ до газової труби. Ні, не до української, а до тієї, що проходить територією Російської Федерації і яка потрібна нам для можливості отримання газу з альтернативних джерел, наприклад з Туркменістану. В той же час РАО "Газпром" забезпечений доступом до української труби відомими газовими угодами 2009 року.
Більше того, це вже не перша угода про вільну торгівлю. Першій (з Російською Федерацією) – скоро 20 років. Вона була підписана у 1993 році. Звичайно ж, вона не передбачала вільної торгівлі, оскільки передбачала низку вилучень. І звичайно ж, такі вилучення стосувалися енергетичних ресурсів. Потім була угода про вільну торгівлю з країнами СНД. Як і перша угода, вона тільки в назві містила слово "вільна", бо знову ж таки містила вилучення стосовно енергоресурсів.
Два проміжні висновки. Перший – жодної гарантії щодо дії режиму вільної торгівлі в рамках Митного союзу немає. Другий – зроблений історичний екскурс показує, що режим вільної торгівлі може існувати поза рамками Митного союзу. Митний союз для цього не потрібен. Потрібно лише одне – бажання, воля. На, жаль, ми такої волі ніколи не бачили з боку північного сусіда.
Читайте: Почему Таможенный союз выдыхается
Момент другий. Нам заявляють, що Митний союз призведе до спрощення митних процедур та усунення взаємних митних бар’єрів. Спробуємо з’ясувати те, про що не заявляють. Україна, як і більшість країн світу, має два податкових органи – податкова адміністрація та митниця, котра збирає податки на кордоні. До останніх податків відносяться ПДВ на імпортні товари, акциз та імпортні мита. І це немаленька сума. За оперативними даними, на середину грудня українська митниця перерахувала до загального фонду державного бюджету 110 млрд грн, або 40% усіх надходжень.
У Митному союзі взаємних митних кордонів немає, це спільний митний кордон. Виникає питання: куди, у бюджет якої країни, будуть зараховувати податки при імпорті, а в окремих випадках – і при експорті? Вони зараховуються у "спільний кошик" Митного союзу. Далі відбувається розподіл цього кошика між країнами-учасниками. Зрозуміло -- "по-братськи". Подивимось, як це відбувається між нинішніми учасниками Митного союзу. Російська федерація отримує 88%, Казахстан – 7,3%, Білорусія – 4,3%. Важливо в даному випадку назвати і принцип прийняття рішень. А відбувається це, як у акціонерному товаристві, за кількістю голосів. 57% належить Російській Федерації, решта, по 21,5 - іншим двом учасникам. Як може міноритарний акціонер змінити рішення, що не сприймається мажоритарним акціонером?
Що стосується митних процедур, то нам слід домагатися спільного митного та прикордонного контролю. І не тільки на східному та північному кордоні, але і західному. Але для цього, знову ж таки не потрібно Митного союзу. Як і у першому моменті, бракує "дрібнички" - волі. Задля справедливості наголошу – не тільки і не стільки з української сторони.
Момент третій. Останні десять років ми постійно чули: "Україна краде газ, ми дотуємо споживачів газу в Україні". І раптом останнім часом ми чуємо інше: "Вступіть до Митного союзу, і ми будемо вам продавати газ за цінами, за якими продаємо російським споживачам, тобто значно дешевше". Це вже насторожує. Щось тут не те.
Але відійдемо від емоційного сприйняття. Допускаю, що для втягування України до Митного союзу таку норму застосують. Але це не більше, ніж наживка.
Нещодавно Російська Федерація стала учасником СОТ. Відповідно до зобов’язань вона повинна привести свої внутрішні ціни на енергоносії до світових. Тобто і російські, і українські споживачі скоро будуть платити стільки ж, скільки платять інші країни. Тобто ефект обіцяних знижок може бути короткотерміновим. Та й суми знижок легко відбити по іншому каналу – через розподіл спільних доходів на митниці. Не забудьте, у кого контрольний пакет голосів.
Можливі інші схеми компенсацій. Широкі можливості перетоків грошей відкриває ПДВ. Нагадаю, що за природою цього податку ним оподатковується тільки імпорт, при експорті його немає, бо товар споживається у іншій країні. Сьогодні при імпорті товарів з Росії платиться ПДВ в український бюджет. У Митному союзі митних кордонів немає і ПДВ при експорті (для нас це імпорт) буде іти у бюджет країни-експортера, а не імпортера, як це відбувається зараз. Це буде стосуватися і українського експорту. Але експорт з України в Російську Федерацію майже удвічі менший за зворотній експорт до нас. А відповідно наслідком стане зарахування в бюджет Російської Федерації у два рази більших сум, ніж в український.
А які можливості відкриваються у зв’язку з експортним відшкодуванням ПДВ! Припустимо, товар експортується через посередника іншої держави. В результаті внутрішній ПДВ зараховується у бюджет однієї країни, а зобов’язання залишаються за бюджетом іншої. Легко і просто "вимити" бюджет цілої країни.
У зв’язку з газовими "щедротами" як не згадати харківські угоди. За ними ми ніби то отримали знижку на газ у 100 доларів. І справді ми зараз платимо на цю суму менше. Та подивіться уважно угоду. Вся сума так званої знижки оформляється щороку боргом України перед РФ. Вам кажуть: "Я тобі продам авто не за 300 тис. грн., а зі знижкою у 100 тисяч грн., тобто за 200 тис., але 100 тисяч грн. – оформляємо, як твій борг". То яку знижку ми отримали? Та і з якого дива нам хтось буде надавати знижку? Безплатним сир буває тільки в мишоловці.
Фото: Макс Левін
Шум навколо теми суцільних переваг, яким забивають нам голову, має одну мету – втягнути Україну в Союз. І насправді не в Митний, а в Радянський Союз (не має значення назва, яку використовують).
Читайте: Солана: в Таможенном союзе больше политики, чем экономики
Митний союз передбачає передачу суверенних повноважень держави де-юре наднаціональному органу, де-факто, розуміючи розподіл голосів, - іншій державі. Бо не може, наприклад ставка мита в Білорусії, бути іншою, ніж в Україні за умови їх участі у Митному союзі. А це означає, що встановлювати їх має не кожна країна, а хтось "зверху". Це стосується і ПДВ, і акцизів. Вони мають бути єдиними у Митному союзі. А тому питання податкової політики перестають бути повноваженнями української держави. І не тільки питання податкової політики.
Митний союз перекреслює наш європейський вектор. А у двох шлюбах одразу бути неможливо. Можна мати зону вільної торгівлі з ЄС і країнами колишнього Союзу РСР. Але не можна бути у Митному союзі і мати зону вільної торгівлі з ЄС. Вони несумісні.
Європейський вектор України – це не географічний, а цивілізаційний вибір. Це вибір цінностей, способу життя, рівня добробуту, до якого ми повинні рухатися. У цей вектор вписується зона вільної торгівлі з нашими східними сусідами, але без дискримінаційних вилучень та обмежень.
You must be registered for see links
