Футбольная биография

  • Автор теми Haup
  • Дата створення

Grosso

wonderwall
Відповідь: Футбольная биография

овый сезон «Красные» начинали в ранге сильнейшей команды Европы. Летом команда слегка обновилась, отпустила Бароша, взяла Крауча. Но перемены для Алонсо касались, прежде всего, в переходе Сиссоко. Еще один протеже Рафы, который претендовал на роль основного опорного полузащитника. Но тренер решил по-своему. «Ливерпуль» стал играть в три опорных, причем и Момо, и Хави строго действовали в разрушительном ключе. Оказалось, что схема работает. Но работает только в плане сохранения своих ворот в неприкосновенности. В атаке был караул! Снова отвратительный старт, и уже после шестого тура (домашний влет челсюкам 1:4) мерсисайдцев можно вычеркивать из числа претендентов на «золото». Да уж, быстренько отвалили из чемпионской гонки.

Впрочем, Бенитеса это не сильно волновало. Он гнул свою линию, и вскоре команда с «Анфил-да» стала непобедимой. «Красные» не очень изящно, но надежно сметали со своего пути всех подряд. 17 беспроигрышных матчей в премьер-лиге и еврокубках стали невероятной серией для «Ливерпуля». Давно парни из Мелвуда не действовали настолько солидно! Да, Рафу обвиняли в излишнем прагматизме и слишком частых победах 1:0, но если вы хотите романтики, то «Верните Роя Эванса»!:)

Хави Алонсо был в числе неприкасаемых. Испанец буквально притягивал к себе мяч. Его взаимодействие с партнерами можно было назвать идеальным, а работоспособность - фантастической. Определенно, такой полузащиты у «Красных» не было очень давно!

«Так пасовать, как Хави Алонсо, в Европе умеют делать считанное количество игроков. Это невероятный футболист», - Kappa, как обычно, бьет в точку.

«Он может стать тем, кем был для «Ливерпуля» Кении Далглиш, а для «Арсенала» Деннис Бергкамп в свои лучшие годы», - Бенитес.

«Ливерпуль» же выдает еще одну впечатляющую серию побед, к которой уже становится причастен и вернувшийся на «Анфилд» Робби «Бог» Фаулер. И снова-таки - максимум надежности в центре поля, не впечатляющая игра форвардов и большое количество минимальных выигрышей. Хави пашет от звонка до звонка и наигрывает 35 матчей в премьер-лиге из 38-ми. Больше него лишь два железных защитника - Сами Хююпяя и Джеми Каррагер. У Хави отменная пресса, уважение болельщиков, 8 желтых карточек (у Сиссоко 10, остальные далеко позади) и еще один трофей. Для англичан священный трофей - Кубок Англии.

По пути к финалу хавбек сборной Испании неожиданно проявил себя как бомбардир. В сумасшедшем матче против «Лутона» мерсисайдцы «горели» 1:3, Сиссе не забил пенальти. Казалось, гостям склеили лапти. Но раз в году стреляющая палка по имени Синама-Понголь подсократил разрыв в счете, а затем Хави точным ударом издали зажег на табло две тройки. Спустя пять минут Синама с подачи Финнэна еще раз удивил, а точка, поставленная баском, была очень эффектна. Кипер «Лутона» Бересфорд примчался на подачу углового, мяч вынесли из штрафной, и Хавьер метров с 60-ти вогнал его в пустую рамку.

Ох и порадовался же за него некий Адриан Хейворд!

42-летний фан «Красных» поставил перед началом сезона 200 фунтов на то, что в одном из матчей любого английского турнира Хави Алонсо поразит ворота соперника ударом со своей половины поля. Выходка Бересфорда и выстрел баска принесли болельщику с 26-летним стажем 25 тысяч фунтов!!! Что ж, почти по штуке за каждый год суппорта. Нехило, скажу я вам.

«Когда я увидел, что голкипер побежал в штрафную «Ливерпуля», то замер. Когда Хави Алонсо пробил, мне всё время полета мяча казалось, что это промах. Когда «круглый» влетел - я сошел с ума!» - Хейворд имел моральное право почувствовать себя героем и откровенничать с прессой.

На пути к финалу после победы над «Лутоном» мерсисайдцы сокрушили «Портсмут», «Манчестер Юнайтед», «Бирмингем» и «Челси». В решающем матче «Красных» ждало легкое дежа-вю в виде 0:2, а затем 2:3 от «Вест Хэма». Но всё закончилось сумасшедшим ударом Джеррарда на последних секундах, а затем победной серией пенальти. Наш герой был незаметнее обычного и отправился в раздевалку в середине второго тайма. Исключительно тактическая замена, позволившая Сиссе уйти с правого фланга и понестись в атаку в центре. Да и не нужен был Алонсо по такой игре. «Молотобойцы» как угорелые бороздили фланги, и в зоне ответственности опорных хавов вполне хватило одного Сиссоко. Стиви Джи снова-таки был в числе «группы атаки».


Вот так вот играется молодому баску в премьер-лиге. А как же различия в менталитетах на бытовом уровне? Как же другой климат и традиции? Похоже, что в жизни хавбек сборной Испании адаптировался еще быстрее и с еще большим успехом. Как мы уже заметили, в Ливерпуле сложилась большая испанская колония. Однажды местные журналисты узрели Хави Алонсо и Луиса Гарсию, покупающих гитару в музыкальном магазине, и тут же прилепили к «испанской банде» замечательное, на мой взгляд, прозвище - «The Benitles».

«Классно придумано. Я всегда был поклонником «Битлов» и когда приехал в Ливерпуль, то в один из первых дней посетил их музей. Когда-то я пытался научиться играть на гитаре, но это было ужасно. У меня просто нет необходимой координации пальцев. Всё, наверное, перешло в ноги. А вот Луис Гарсия лабает будь здоров, просто маэстро! Но вы не подумайте, у нас нет в команде разделения на «испанцев» и не «испанцев». Сами и Стиви Джи настолько здорово сплотили команду, что национальный вопрос вообще не поднимается. Рафа с нами общается по-английски и только в исключительных случаях переходит на испанский. Лично я очень сдружился с Каррагером. Джеми просто помешан на футболе, он постоянно смотрит матчи Примеры, так что нам всегда есть что обсудить». Похоже, что Хавьер в Ливерпуле действительно свой в доску!

Хави Алонсо и сборная Испании. В национальной команде баск всё так же незаметен и так же незаменим, как и у Рафы Бенитеса. Дебютировал парень в товарищеском матче на «Висенте Кальдерон» против Эквадора. На 71 -й минуте уже при счете 4:0 его заменил Хосе Мари. А действовал Алонсо на своей привычной позиции в центре поля в паре с Рубеном Барахой.

Испанцы в последние годы традиционно играют в два опорных. Определенное время в центре заправляла левантийская парочка Бараха-Албелда. Если проводить аналогии с «Ливерпулем», то Рубен - этакий Стивен Джеррард, способный и в отборе сыграть, но и уделяющий большое внимание атаке. А Давид - словно Хави Алонсо, главная задача которого это оборона, потом еще раз оборона и снова-таки оборона. Вот только мерсисайдский хавбек имеет неоспоримые преимущества перед Албелдой - он более динамичен, а пасует так, что и игроку «Валенсии» и не снилось! Но Давид более опытен и мало кто сравнится с ним в жесткости.

В принципе, Хави Алонсо планировался на роль основного опорника в отборочном турнире Кубка мира. Но злополучный перелом ноги не позволил ему принять участие в целом ряде важных поединков

Сам же Алонсо своим лучшим матчем за сборную считает встречу в Норвегии в ответном матче плей-офф отборочного турнира Евро-2004. После скромных домашних 2:1 пиренейцы могли и пролететь мимо соревнования. Но в Осло они показали действительно тотальный футбол. Дотошные статистики обнародовали такие цифры - у испанцев за матч 581 передача, в то время как средний показатель Примеры -442. На счету Хави Алонсо 98 пасов. Комментарии?

Вечные неудачники чемпионатов мира испанцы, как и предсказывали многие, ограничились уверенной игрой в групповом турнире и пали от руки первого же серьезного соперника. Хави Алонсо же вошел в историю... сборной Украины. Именно хавбек испанской национальной команды стал первым игроком, забившим мяч в ворота «желто-синих» на чемпионатах мира. Забил в несвойственной для себя манере. После подачи одноклубника Луиса Гарсии баск выиграл позицию у Езерского и головой направил мяч в сетку. Спасибо, родимый, удружил!

Давайте смотреть правде в глаза. Мощнейший центр полузащиты испанцев в составе классического разрушителя Маркуша Сенны и двух мастеров «паса и подбора» Хави Алонсо - Хави выглядел стеной на пути наших хавбеков. Испанское трио выигрывало практически все дуэли, игроки грамотно страховали друг друга, и уже с первых минут второй половины стало очевидно, что шансов на спасение у парней Блохина не нет. Свое задание Х.А. выполнил на «отлично» и с чистой совестью отправился отдыхать. Вполне логичное решение тренера, если учесть, что парень незадолго до начала мундиаля стал набирать форму после травмы.

В начале второй половины вместо Алонсо выходит еще один опорный хавбек Давид Альбелда, а следующий матч против Туниса (3:1) мерсисайдец проводит полностью. Причем становится одним из героев встречи, получив от организаторов турнира приз «игроку матча».

«Его игра в центре поля позволила испанцам организовать давление на соперника, создавать моменты и забивать голы. В одном из эпизодов после удара Хави Алонсо защитник вынес мяч с линии ворот. Его пасы были невероятны», - знакомая характеристика, не так ли?! Именно так представители ФИФА аргументировали признание баска лучшим игроком матча.

Следующий поединок против Саудовской Аравии игрок «Ливерпуля» пропустил, а точнее, Арагонес дал ему возможность отдохнуть. Без Хави Алонсо пиренейцы в полузащите выглядели непривычно дезорганизованными и вымучили минимальную победу. Впрочем, этот результат мало кого интересовал.

К очередному бездарному поражению «селексьон» в матче плей-офф чемпионата мира мы еще вернемся, а до матча с французами Хави Алонсо по просьбе официального сайта ФИФА назвал свою идеальную сборную, куда он попадает автоматически, а вот 10-х партнеров надо выбрать. Вот что получилось: вратарь Петер Шмейхель, справа Жоржиньо (чемпион мира-1994), в центре обороны Фернандо Иерро и Франко Барези, левый бек Роберто Карлос, линия полузащиты в состав Лотара Маттеуса, Зинедина Зидана, Марадоны (ну и, разумеется, самого Хави Алонсо), впереди Пеле и Марко ван Бастен. Без комментариев - ничего особо оригинального и неожиданного.

А вот один из героев Алонсо, а именно Зизу, здорово «помог» испанцам упаковать манатки уже после 1/8 финала. Именно с этого матча начался невероятный ренессанс французов, которых многие списали после второго места в группе. Ветераны Доменека после Испании отправили домой Бразилию, из полуфинала вышибли португальцев. Наш персонаж в битве с «трехцветными» выглядел привычно незаметно, но пользы принес меньше обычного. По количеству отданных точных передач (56) он уступил только Сеску Фабрегасу, но фирменной алонсовскои остроты не было. Вдоль и поперек. При этом он лишь дважды отобрал мяч у соперника, совершив 6 потерь. Отвратительная статистика как для такого мастера.

Всего же на чемпионате мира баск добился таких показателей - 3 матча, 234 минуты, гол, 2 удара в створ ворот, 1 мимо, 5 фолов, 2 удачных подката, 11 выигранных единоборств, 12 потерь мяча. Да ничего конкретного эта статистика и не скажет. Главный результат: Испания - Франция -

1:3 (к тому же победный мяч Виейра забил после ошибки Хави - Зидан подал штрафной, а баск крайне неудачно сыграл головой. Пытался выбить, но лишь накинул его на дальнюю штангу, куда подоспел Патрик... - А.Ф.). Всё, остальное неважно.

Хави Алонсо (которого, впрочем, никто и не думал обвинять в этой нелепой случайности, в равной игре открывшей путь наверх будущим героям. - А.Ф.) получает отпуск, после чего возвращается в Мелвуд. Впереди большие дела! Бенитес устроил «Ливерпулю» небольшую кадровую встряску. Покинул «Анфилд» испанец Фернандо Морьентес, но пиренейская колония все равно осталась приличной.

Начало сезона для мерсисайд-цев выдалось относительно удачным. При участии баска «Ливерпуль» выиграл Суперкубок страны, квалифицировался в Лигу чемпионов. Алонсо приезжал в Киев и был одним из лучших в составе команды Бенитеса в поединке против «Маккаби». Но вряд ли многие оценили игру парня. После выхода на поле Стиви Джи довелось услышать мысль, мол, вот настоящий лидер и центральный полузащитник, а Хави Алонсо какой-то малахольный, что-то там бегает, отбирает, но ведь незрелищно, некрасиво, по воротам бьет мало. Что ж, каждому свое, вот только такого «незрелищного» игрока увидеть в своем составе мечтает КАЖДЫЙ тренер, понимающий в футболе больше, чем выпускник средней школы. И поверьте, это далеко не мое мнение...

Нынешний сезон пока что откровенно не получается у «Красных». В чемпионате Англии подопечные Рафы Бенитиса выступают на редкость нестабильно. Поражения от «Эвертона», «Челси», «Болтона» и МЮ, какие-то непонятные ничьи с «Шеффилдом» и «Блэкберном». Положа руку на сердце признаем - в этом чемпионате «Ливерпуль» не конкурент манкунианцам и парням Моуриньо. Не исключаем, что обитатели Мелвуда снова, как и в прошлом сезоне, выдадут блестящую победную серию, но пока что для этого особых предпосылок нет.

Хави Алонсо в отличие от команды стабилен, как всегда. В том же провальном матче с «Болтоном» он был признан лучшим игроком «Ливерпуля» с привычной для себя характеристикой - распоряжался мячом эффективнее всех в своей команде. Потрясающий объем черновой работы в центре поля, феноменальные передачи, но опять-таки - даже в победных матчах он всего лишь «незаметный герой»...

И вот 20 сентября испанец стал героем футбольного дня в Англии! «Красные» дома побили падающий вниз «Ньюкасл» 2:0, а на 79-й минуте мерсисайдский хавбек снова забил со своей половины поля. И как забил! Перед тем, как отправить мяч за уши Гивену, он отменно сыграл в отборе. И вряд ли кто-нибудь заметил очередной полезный подкат Хави Алонсо, если бы не последовавший удар метров с 60-ти. Десятки тысяч болел устроили парню овацию, а редко дающий волю эмоциям полузащитник первым делом помчался праздновать свой успех с Пепе Рейной.

«Это было даже круче, чем гол «Лутону». Честно говоря, я сначала хотел отдать передачу, но на моем пути оказался арбитр, который заблокировал возможность отпасовать на Джеррарда. Тогда я увидел, что вратарь пошел погулять, и решился на удар. Но если бы кипер не споткнулся, то точно бы отразил мяч. Буду ли еще забивать со своей половины? Ну, не знаю, по крайней мере, на тренировках отрабатываю и при возможности буду пытаться бить в матчах», - сказал после матча баск.

А дотошные статистики выдали свое резюме достижению Алонсо - это единственный из ныне действующих профессиональных игроков, который забил два подряд гола ударами со своей половины поля. Согласитесь, уникальная ситуация!

Определенные игровые проблемы «Ливерпуля» сразу же подогрели интерес к некоторым футболистам команды со стороны континентальных монстров. Так, долгое время возможность покупки Хави Алонсо зондировал мадридский «Реал», но возвращаться в Испанию в планы полузащитника не входит. «Мое будущее только в «Ливерпуле». Никаких переходов!»

Что ж, поверим парню на слово.

У Хави Алонсо исключительно футбольная семья. Папа - Мигель Анхель «Перико» Алонсо - бывшая звезда «Реал Сосьедада» и «Барселоны». Один брат - Микел Алонсо - сейчас выступает за «Реал Сосьедад», а второй, Хон, - футбольный рефери.

:: Лидер «Эвертона» Микел Арте-та - очень близкий друг Хави Алонсо. В Сан-Себастьяне они жили на одной улице. В Ливерпуле - в соседних домах.

:: Хави свободно владеет испанским, баскским и английским языками.

:: Его тачка - Ауди A3. Хави считает себя большим автолюбителем!

:: Хави всегда мечтал выиграть чемпионский титул с «Реал Сосье-дадом». Пообещал побриться наголо, если баски сумеют стать первыми в Примеро (быть ему вечно волосатым! - Ред.).

:: Его любимое блюдо - лобсте-ры на гриле.

:: Любимая группа Хави - испанские исполнители Las letras de Sabina. Из иностранных больше всего почитает Nirvana и Queen.

:: Из других видов спорта он предпочитает большой теннис, любитель посмотреть гонки.

:: Хави перед матчем всегда носит одну и ту же одежду!

:: Из своих недостатков он выделяет излишнее упрямство.

:: Хави уважает работяг и презирает тех, кто уничтожает природу.

:: В Испании наш герой начинал обучаться премудростям бизнеса, но после переезда в Англию забросил занятия. Говорит, что временно;

:: Хави - поклонник рыбной ловли. Особенно в компании с близкими друзьями. Про свои рыбацкие подвиги скромно умалчивает.

:: Из литературы выделяет два произведения: «La ley del desierto» Кристиана Жака и его же «La justicia del visir». Жак - известный исследователь культуры Древнего Египта.

:: Детские футбольные идолы Хави - Лотар Маттеус, Хосеп Гвардьола, Фернандо Редондо и Рональд Куман.

:: Как и отец, с особыми чувствами относится к «Барселоне». Но предпочитает публично это не обсуждать. Говорят, именно из-за этого он отклонил предложение «Реала».

:: Очень хочет побывать в Австралии и некоторое время пожить в Ирландии.

:: Размер обуви - 42-й.

:: Невесту зовут Нагоре, она стар... Супер-стар



Фото. Заметим, что сзади набегает не кто-то там, а Луис Гарсиа, с которым и в клубе, и в сборной встречаться приходится. Это Хави только что «Милану» в Стамбуле сунул

Раз Хави в полосатом - значит, он еще в «Реал Сосьедаде». Ах, как они вынесли дома «Реал» в том памятном сезоне... Простите за лирику

Согласитесь, этого Хави вполне могли бы звать Иваном или Тарасом - есть в нем что-то совершенно наше, славянское, теплое и добродушное... Только зачем же над сборной Украины так издеваться?!
Финал Лиги чемпионов. Май 2005-го. Стамбул. Сколько было сказано и написано! Выдающийся камбэк британской команды под предводительством Стиви Джи. Добавим маленький штришок - кому доверили выполнять пенальти в таком матче и в такой ситуации. А это говорит о многом. И пусть Хавьер едва не довел до инфаркта тысячи скаузеров своим невнятным ударом, но уже через секунду его готовы были носить на руках. Безусловно, один из героев встречи, да и всего плей-офф! Кстати, именно в финале, а точнее, во втором тайме Бенитес успешно использовал тактику с тремя номинальными опорными хавбеками, что дало возможность Джеррарду практически безвылазно ошиваться на половине поля соперника.

Сработало, и летом на «Анфилд» прибыл еще один специалист по игре в центре поля, также больше ориентированный на черновую работу и разрушение. Речь, конечно же, о Момо Сиссоко.

После стамбульского триумфа Хави Алонсо сиял: «Это лучший момент в моей профессиональной карьере. Я просто не могу поверить - мы клубные чемпионы Европы! Сейчас моя главная проблема в отсутствии связных мыслей, вы уж извините. Наш ключ к успеху это Стивен Джеррард. Он прирожденный победитель. Ну а поверили мы, когда увидели десятки тысяч неунывающих скаузеров, поющих во все глотки после 0:3».

Да, после финала было много слов, песен в честь героических Ежи Дудека, Стиви Джи, Карры. Но один из тех, кто был ключевой фигурой триумфа, безусловно, -Хави Алонсо. Не думаю, что заслуги незаметного испанца будут кем-либо оспорены. Кстати, успех мерсисайдцев обошелся в нехилую сумму Бенитесу. В случае победы над «Миланом» он пообещал супруге новые часики. Такие себе, небольшие, с брюликами:)
 

sasho

ultras
Ответ: Футбольная биография

Андрій Шевченко

Форварда Андрія Ім'я українського футболіста Андрія Шевченка нині в усіх на вустах. За кожним його кроком на полі ревно стежать заповзяті вболівальники, а останній матч з участю Шеви обговорювали навіть далекі від спорту люди. У свої двадцять п'ять Андрій став людиною світового (принаймні у спорті) масштабу. Однак мало хто зик, що зродився цей талант не на столичних стадіонах, а в глухому селі Двірківщині Київської області.
Дарма шукати рідне Шевине село на карті чи гортати телефонні довідники, аби дізнатися, де ж воно є і хто в ньому живе. Невеличка Двірківщина за кількадесят кілометрів від Яготина — село маловідоме, не знайти його навіть на карті руху автобусів Яготинського району!
Знайти будинок відомого футболіста не просто: усі вони схожі, мов брати-близнюки, а жодних меморіальних табличок на честь Андрія Шевченка ще не почепили. Втім, виявилося, що навіть випадковий перехожий знає, де колись жив футболіст.
Загальноосвітня середня школа N 216. За якихось сто метрів від під'їзду. При вході охоронець. Ліворуч на стіні — великий плакат із зображенням усміхненого Андрія Шевченка і стенд з найкращими спортсменами — послідовниками футболіста.
Вчителі кажуть, що улюбленим предметом хлопця була історія, а от на алгебрі чи фізиці він часа¬ми нудьгував. Траплялося, що і сам уроки прогулював, і хлопців підбивав. Директор школи навіть батьків викликав і просив пере¬вести" хуліганистого учня в іншу школу, але все владналося.
"Андрій цілими днями пропа¬дав на пустирі за школою, — при¬гадує мама — Любов Миколаїв¬на. — 3 ранку до вечора міг га¬няти м'яча, прибігав додому весь замурзаний, в подряпинах, але гордо розповідав, що забив три голи. Ми з батьком трохи його лаяли, пояснювали, що не можемо кожного місяця купу¬вати нові кеди, але він ладен був грати у футбол і босоніж, при¬мудрявся так навіть голи заби¬вати. Тож доводилося купувати нові кеди. А коли ламав руку чи ногу і мало не наступного дня знову рвався на стадіон, ми з чоловіком зрозуміли: фут¬боліста в синові не вбити..."
Хто зна, чи так би успішно склалася футбольна кар'єра Шевченка, якби саме тоді в його житті не з'явився перший тренер Олександр Шичков. Він і роз¬гледів у худорлявому школяреві майбутнього футбольного генія, запросив хлопця у футбольну школу "Динамо". З ним вперше у свої 12 років Андрій Шевченко потрапив за кордон у складі дитячої команди. Майже з сьомого класу Шевчик, як називали його однокласники, собі не належав: тренування, збори, поїздки, матчі... Учителька хімії Надія Миколаївна Нечай пригадує, як одного разу Андрій попросив її: "Тепер мені вашого предмета не наздогнати. Дозвольте вивчити якийсь параграф, а ви мені поставите те, що захочете". П'ятірку вчителька поставити не могла, трійку — не хотіла. Так Андрій дістав четвірку з хімії.
У класі Шевченко не був найвищим, але на фізкультурі завж¬ди ставав першим. Учитель переставляв його назад, а за якусь хви¬лину він знову стояв попереду шеренги. Деколи з однокласни¬ками грали у футбол на ящик мінералки, а в старших класах — і на пиво. Вчителька математики Лідія Василівна Серенко вважає, що серед однокласників Андрій був лідером, його поважали за спортивні успіхи, а дехто йому й заздрив. Бо він єдиний з усієї школи бував за кордоном, носив справжній костюм "Адідас", привозив жуйки, запальнички, брелоки і блискучі баночки з-під кока-коли, яку в Радянському Союзі мало хто бачив. Він уже тоді гарно одягався, носив стильні куртки та кросівки і дарував однокласникам електронні іграшки, якими бавилися, зриваючи уроки, і дівчата, і хлопці. Та не лише футбол захоплював Андрія: педагоги пригадують, що міг і з хлопцями у курилці за школою подиміти, і на дискотеках за дівчатами упадав. "До третього класу Андрієві подобалася Аня Скрипка, — розповідає Клара Петрівна Заїка. — Три роки по¬спіль на 8 Березня він дарував їй модні тоді парфуми "Пікова дама", книжку "Повість про сина" і гілочку мімози. Потім вона перейшла в іншу школу, а симпатією Андрія стала ще одна Аня, з якою він товаришував. Вона навіть казала, що Шева — її майбутній чоловік, але Андрієві ніколи було думати про романи..."
Він був звичайним хлопцем і не зазнавався, що їздить по закордонах, вважають його наставники. Міг з кимось побитися, але за де¬сять хвилин відразу мирився. Міг не лише заради футболу, але й за¬ради хорошого фільму урок про¬пустити. Бувало, не встигав чогось вивчити, але сміливо вихо¬див до дошки, бо знав: хлопці підкажуть. Коли ж його просили допомогти вирішити якийсь кон¬флікт, ніколи не відмовляв...
Андрій Шевченко став першим українцем, який тримав у руках Кубок чемпіонів. Травми дещо зіпсували форвардові сезон-2002/2003, проте у вирішальні його миттєвості Шевченко знову нагадав про себе влучними ударами і по праву розділив командний успіх. Сьогодні українець став фундатором нового успіху своєї команди - здобуття скудетто. 22 голи у поточному чемпіонаті, останній з яких (на цей момент) визначається як "золотий" - доказ того, що лінія нападу славетного клубу, безперечно, може асоціюватися з уродженцем Двірківщини.
Андрій любить повертатися до Києва. “Суперзірка” італійського чемпіонату, фаворит багатьох апеннінських опитувань і улюбленець міланських тиффозі, він залишається тим самим українським хлопцем, який у далекому дитинстві мріяв зодягнути футболку київського “Динамо”. Але, на відміну від багатьох із нас, не просто мріяв — а долав, крок за кроком, тернистий шлях до своєї мрії.
Нині вже кожен уболівальник знає історію тих перших кроків, які зробив хлопчик із Яготина, тому повторюватися ще раз не варто. Слід тільки нагадати, що Андрій сьогодні, як і раніше, високо цінує ті уроки футбольної майстерності, які він вчив у динамівській школі під керівництвом свого першого тренера Олександра Шпакова. І дуже часто, повертаючись до Києва, зустрічається зі своїм учителем…
Учитися треба завжди. З цією аксіомою, простою й очевидною, але такою важкою для втілення в життя, Шевченко почав своє футбольне життя. Уже на початку 90-х його тренер у “Динамо-2” Володимир Онищенко був упевнений, що цей футболіст за багатьма факторами виокремлюється з усієї команди, але Андрій продовжував своє навчання, долаючи й футбольні, й життєві труднощі.
Це нині здається, що шлях Шевченка до вершин був прямим і стрімким. Здається, адже важко уявити, що впродовж двох років юний форвард то з‘являвся в основному складі “Динамо”, то зникав з нього, повертаючись у другу команду. І навіть після того, як Андрій, уперше вийшовши на поле в турнірі Ліги чемпіонів, відкрив лік своїм євром‘ячам і водночас подарував нам, хоч і на короткий термін, надію на перемогу над “Байєрном” і вихід до чвертьфіналу, — навіть тоді місце в головній команді ще не було заброньовано за ним. Усі погоджувалися з оцінкою таланта Шевченка, але, посилаючись на вік хлопця, якому виповнилося тільки 18, говорили — у нього все попереду.
Як було йому? Йому, який уже довів невипадковість своєї появи у футболі й більше не хотів “знижки” на вік? Скільки юних талантів, загубивших молоді роки в безвихідді “дублю”, ламалися або переходили в інший клуб, де ставали незамінними… Шевченко мовчав. Можна перегорнути всі газети дев`яносто третього, дев`яносто четвертого, дев`яносто п`ятого — в численних його інтерв`ю ви не знайдете жодного рядка скарги.
Він мовчав. І грав. Поступово, навіть непомітно, ввійшов до числа тих гравців, без яких “Динамо” уявити було вже неможливо. Але й після цього вчився, адже виходило не все й не одразу. 1996 рік — рік двадцятиріччя — був не тим, які футболісти заносять до свого активу. Уже була вся команда, яка за рік почне сходження до європейських вершин, але перемог ще не було. І нині, коли київська молодь програє, саме спогад про 1996-й залишає віру в те, що й новий дев`яносто сьомий не за горами…
Колись Лобановському пощастило із Блохіним: він прийшов, коли цей суперфорвард уже відбувся й виходив на свій пік. Потім Лобановському пощастило із Шевченком. Але й обом “зіркам” українського та європейського футболу пощастило з Лобановським: він з`являвся в той момент, коли гарному футболістові потрібен був один поштовх, щоб стати видатним.
Як у 1973-му й 1984-му, у 1997-му Лобановський повернувся вчасно й ще раз спростував марксистський постулат щодо заперечення ролі особистості в історії. І саме того року народився видатний футболіст Андрій Шевченко, про якого Європа дізналася завдяки хет-трику у ворота “Барселони” на “Ноу Камп” і перед яким зняла, нарешті, капелюха після дублю у ворота “Реала” на “Олімпійському”, коли володар Кубка чемпіонів склав свої повноваження.
Влітку 1999-го Андрій попрощався з “Динамо”. І відтоді ще більше любить Київ. Не тому, що залишив його переможцем. А тому, що любить до нього повертатися.
Італія чекала Андрія Шевченка з надією. Адже вже побачила того Шеву, який ставив на коліна європейських грандів. Але чекала з острахом. Адже згадувала, як таким же тріумфатором приїхав на Апенніни за 11 років до цього Олександр Заваров, але не зміг підкорити найфутбольнішу країну Старого Світу. Та й усі ми — хіба не згадували десятки вітчизняних “зірок”, які поїхали за кордон, щоб там згаснути?
Та Шевченко їхав до “Мілана”, маючи мету — спростувати стереотип, який склався на Заході стосовно гравців з пострадянського простору. Він знав, що його очікує надскладний іспит найважчим у світі чемпіонатом, де футбол із задоволення перетворився у виснажливу роботу із однією метою — заслужити прихильність тиффозі. Знав, й не звертав увагу на скептичні вислови, які лунали й у Італії, й в Україні. Андрій, як і за п`ять років до дебюту в “Мілані”, зосередився на формулі — вчитися й грати.
Утім, це вже не був Шевченко перших київських років. Той Шева мовчав, коли було важко. Новий — розумів необхідність створення власного іміджу, тому навчився говорити навіть тоді, коли цього робити не хочеться, й говорити тільки те, чого від нього чекають. Щирий київський хлопець залишився на динамівському дворику — на “Сан-Сіро” вийшов форвард, який за всіма пунктами відповідає європейським стандартам.
І йому повірили. Повірили спочатку ті, — від кого залежало його місце на футбольному полі — Сильвіо Берлусконі й Альберто Дзаккероні. Тренер бачив у ньому футболіста, здатного виконати будь-яку роботу, президент — форварда, який має єдину місію — забивати. Не дарма ж “володар заводів, газет, пароплавів” пообіцяв Шевченкові відпочинок на своїй яхті, якщо той заб`є 24 м`ячі в сезоні серії “А”.
Андрій їх забив. Забив саме стільки, скільки просив Берлусконі. Стільки, скільки вистачило, щоб у першому ж італійському сезоні стати найкращим бомбардиром чемпіонату. І хоча пізніше визнавав, що саме останні місяці тієї першості були найважчими, коли доводилося примушувати себе, але нова вершина вже була під його ногами…
Інколи, хоча й дуже рідко, Шевченко визнає, що відчуває втому. Звичайну втому, яка приходить у періоди, коли ентузіазм новачка закінчується, й починається монотонний процес щоденної роботи, який нічого спільного із колишнім задоволенням не має. Але біда в тому, що саме в цей час треба все доводити знову.
Напередодні другого італійського сезону в Андрія вірили всі. Він був єдиним гравцем “Мілана”, якому не висловлювали претензії за те, що команда Дзаккероні поміняла “золото” 1999-го на “бронзу” 2000-го. Мілан вірив у повернення на найвищий щабель і головну роль у цьому поверненні відводив, безумовно, українцеві.
Влітку нинішнього року Італія підбивала підсумки чергового сезону в серії “А”. “Мілана” серед найкращих не було — він, уже без Дзаккероні (й, фактично, без Мальдіні), опустився ще на два рядки, залишивши сподівання на “скудетто” ще взимку. І тільки Шевченко, знову забивши 24 м`ячі, не міг бути звинуваченим у негараздах гранда. Навіть за умови, що повторення попереднього показника залишило Андрія на другій сходинці в реєстрі бомбардирів серії “А”, цей факт довів: випадок перестав бути випадком, адже повторився двічі. І “ринкова вартість” міланського форварда української збірної неухильно пішла вгору.
… Андрій Шевченко — патріот “Мілана”. Ще рік тому в інтерв`ю “Українському футболу” він розповідав, що, як гравець своєї команди, не може радіти успіхам “синьо-чорних” сусідів. І тільки навесні нинішнього року, після того, як “Мілан” за його безпосередньої участі розтрощив “Інтер” — 6:0, Шева сказав: “Навіть трохи прикро за “Інтер”…”
Андрій Шевченко — патріот серії “А”. Скільки б фахівців у лапках і без таких не висловлювалися щодо зниження рівня італійської першості, посилаючись на “об`єктивні” єврокубкові показники, міланець, як і раніше, ставить на перше місце серію “А”, а на друге — всі ліги інших країн. Адже знає серію “А” зсередини краще за нас усіх.
Третій сезон “Мілан” поєднує слово “напад” із прізвищем “ Шевченко”. Третій сезон Андрій поєднує для себе слово “матч” із словом “гол”. І щоразу сподівається не тільки на індивідуальні здобутки, але й на командні.
Так створений футбольний світ, що в біографії кожного гравця по закінченні його кар‘єри залишаються тільки титули, командні й індивідуальні. Так, уже не одне покоління вболівальників знає про Пеле тільки те, що він був триразовим чемпіоном світу й забив за свою кар‘єру більше тисячі м‘ячів. Усе інше залишилося тільки на кіноплівці та в спогадах ветеранів уболівальницького руху.
Андрій Шевченко — людина честолюбна. Саме цій рисі характеру він має завдячувати, говорячи про все, чого досяг. І саме ця риса змушує українця все частіше згадувати про вершини, які він не підкорив. “Для виправлення ситуації є двадцять перше століття”, — так сам Андрій говорив ще восени 1999-го, маючи на увазі своє заочне змагання із ван Бастеном, але — не тільки його. Маючи індивідуальні титули, яким позаздрять більшість футболістів світу, з командних Шевченко володіє тільки званням чемпіона й володаря Кубка України, здобутими ще в “Динамо”.
“Мілан” останніми роками розчаровував. Доки Шева встановлював власні рекорди, його команда “летіла” в усіх змаганнях, де брала участь — серії “А”, Кубку Італії, Лізі чемпіонів. Нинішнього сезону “Мілан”продовжує боротьбу на всіх фронтах, тільки ліга поступилася місцем менш престижному Кубку УЄФА. І дуже хочеться вірити, що бодай одна з цих, непідкорених Андрієм вершин, поповнить поки що невеликий реєстр його титулів. Хоча не можна виключати, що вже цієї зими “Мілан” спокуситься на шалені суми, які пропонує “Реал”, і Шевченкові доведеться поборотися за Лігу чемпіонів і першість у примеро. А клуб Берлусконі, щоправда, в такому випадку й на минулорічні успіхи сподіватися не зможе…
У “Мілані”, “Реалі” чи десь ще, Шевченко свого досягне. Але його біль (і наш також) — збірна України. Адже тільки успіхи національної дружини дарують можливість потрапити на головні футбольні форуми — чемпіонати світу та Європи.
У одному зі своїх інтерв‘ю Андрій сказав, що, тільки потрапивши в Італію, зрозумів важливість світового та європейського форумів. Чим визнав, що не до кінця розумів трагедію збірної України, яка не пройшла хорватів у 1997-му. Трагедію, в якій Шевченко та його товариші не були винні. Трагедію, автором якої став арбітр із звучним прізвищем Педерсен.
Натомість трагедію 1999-го він відчув сповна. І тому, що важко було шукати причини словенського провалу десь поза межами збірної. І тому, що, на думку багатьох, саме невихід національної команди на Євро-2000 позбавив Шевченка європейського “Золотого м`яча”…
На початку нинішнього року Андрій вірив, що все буде добре. Зустрічаючи Новий рік, читачі “Українського футболу” прочитали його слова: “Я не вважаю, що нині наші шанси потрапити на чемпіонат світу гірші, ніж перед початком змагань…. Нам треба всі свої поєдинки зіграти вдало, й тоді путівка на світовий форум буде наша”.
Те, що трапилося потім, знаємо ми всі. Бажання бути учасником, а не спостерігачем змагань у Японії та Південній Кореї Андрій Шевченко підтвердив кількістю м‘ячів, забитих за збірну. Але не варто забувати: у футболі за результат відповідальність несуть одинадцять футболістів. І тренер…
Життя не зупиняється навіть після найдошкульніших поразок. Посумувавши п‘ять хвилин, ми повинні думати про те, як перемогти завтра. Саме завтра, а не післязавтра, адже не варто забувати, що футбольне життя швидкоплинне. І надто жорстокими стосовно Шеви видаються думки окремих фахівців, які радять пожертвувати чемпіонатом Європи 2004-го й готувати команду до чемпіонату світу-2006. Адже він готовий битися за перемогу сьогодні, коли футбольна кар‘єра сходить на пік! І непідкорених вершин ще достатньо.
…Леонід Буряк, Михайло Фоменко, Володимир Онищенко, Анатолій Коньков. Це не просто перелік видатних футболістів чи авторитетних тренерів. Це — тільки окремі імена із списку вітчизняних “зірок”, які жодного разу не зіграли на чемпіонатах світу чи Європи. І дуже не хотілося б, щоб цей список продовжувався. А в 2006-му Андрієві Шевченку буде тридцять…
Улюблене заняття: великий теніс, автомобілі.
Кумири: „Динамо” Київ зразка 1986 р, Пеле, Зіко, Платіні, Ромаріо.
Улюблені співаки: Фреді Меркурі, Лайма Вайкуле.
Улюблені актори: Абдулов, Джулія Робертс
Улюблений фільм: „Голкіпер”.
Цитати:
А мне нет дела до индивидуальных призов. Я об этом часто говорил и не устану повторять: главное, чтобы мои команды выигрывали – «Милан» и сборная.
Каха Каладзе: „Пришел Шевченко и сразу стал лидером, лучшим бомбардиром не только „Милана” но и вообще Серии А”
Галліані: «Я заинтересован, чтобы Андрей оставался в команде навсегда! Такой игрок, как Шева, никогда не должен быть продан, мы должны сохранить его у себя даже после окончания его карьеры»
В.В. Лобановский январь 2002 года : «Заменить Шевченка задача практически невыполнимая, потому, что сами футболисты говорят: такие игроки рождаются раз в столетие»
«Шевченка селекционеры «Милана» просматривали полтора года, интересуясь не только игрой, голами, но и отношениями с партнерами, с судьями, внефутбольными интересами Андрея…И только потом приняли решение»
«Шевченко сейчас признанная звезда мирового футбола, за счет игры и имени которого поддерживается имидж Украины. Шевченко сейчас это все… и не только для «Милана» но и для Украины»
 
Зверху