Відгомін Соловків
27 жовтня — день пам'яті соловецьких в'язнів, розстріляних в урочищі Сандармох
27 жовтня — день пам'яті соловецьких в'язнів, розстріляних в урочищі Сандармох
Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш, Сергій Грушевський, Антон Крушельницький та його сини Богдан і Остап... Науковці, митці, педагоги. Наприкінці жовтня 1937 року їх розстріляли в урочищі Сандармох, що на півдні Карелії. Ці масові розстріли почалися 27 жовтня, за кілька днів там убили 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН). Серед них 290 українців — цвіт нації. Постріли малописьменного ката Матвєєва змінили хід нашої історії...
Сьогодні о 18-й годині біля пам'ятника Лесеві Курбасу (на перехресті вулиць Прорізної та Пушкінської) відбудеться панахида та жалобний мітинг пам'яті Соловецького етапу. Як завжди, зігріти спомином душі загиблих зберуться їхні родичі, а також члени неформального товариства «Українські Соловки», Київської міської організації «Меморіал ім. В.Стуса», Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, учасники щорічних експедицій на Соловки та в Сандармох і всі, хто вірить, що сердечною молитвою можна випросити мир убієнним душам. Хто не зможе приєднатися до гурту — традиційно запалить удома свічку пам'яті.
Усе починалося так: 2 липня 1937 року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 «Про антирадянські елементи». Згідно з нею, секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД треба було за п'ять днів створити «особливі трійки» і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочалася 5 серпня 1937 року і мала тривати 4 місяці. Насправді ж була припинена аж 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю «совєтську» епоху «чистка» суспільства від «людського матеріалу», непридатного для будівництва комунізму. За час кампанії «особливі трійки» без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і, здебільшого, без самих звинувачених винесли 681692 смертні вироки.
На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І — розстріл, ІІ — ув'язнення, співвідношення 3 до 1). «Знизу» посипалися звіти, розгорнулося «соціалістичне змагання» за перевиконання планів, вимоги збільшити їх, особливо за І категорією. Так нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням, а новопризначений у січні 1938 року нарком Александр Успенський — двічі. Москва задовольняла їхні прохання.
Дія «трійок» поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили «куркулі», «контрреволюціонери» різних відтінків, «повстанці», «церковники», «шпигуни», «троцькісти», «шкідники», «буржуазні націоналісти»... Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в Російській імперії під новою назвою СРСР. Та чи не найбільше постраждав український народ, бо він з його глибокою релігійністю, волелюбністю, потягом до самостійного господарювання майже повнiстю був непридатним для будівництва комунізму. Його слід було замінити нововиведеним «совєцьким» народом.
На виконання згаданої постанови, «чистка» відбулася також у концтаборах. Начальник Соловецької тюрми особливого призначення Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. До цього списку він вiдібрав інтелігенцію практично з усіх народів СРСР (мабуть, для того, щоб напередодні 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції скріпити «дружбу народів»). Одна група з 509 в'язнів була розстріляна під Леніградом 8 грудня 1937 року. Інша — 198 людей — на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля решти, так званого «соловецького етапу», тривалий час не була відома. За легендою, цих в'язнів потопили в Білому морі. І тільки в 1997 році було встановлено: 27 жовтня і 1—4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвєєв власноруч розстріляв 1111 соловецьких в'язнів в урочищі Сандармох — «обычном месте расстрелов» на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися приблизно 8 тисяч жертв — будівників Біломорканалу, карелів, фінів...
Цей Сандармох знайшли 1 липня 1997 року члени Карельського та Санкт-Петербурзького «Меморіалу», а саме Юрій Дмитрієв, Веніамін Іофе, Ірина Рєзнікова. 27 жовтня того року загиблі були вперше належно вшановані. Невдовзі на галявині постав дерев'яний хрест від українців (із минулого року встановлено триметровий гранітний козацький хрест роботи Миколи Малишка та Назара Білика), хрести поляків і росіян, мусульманський пам'ятний знак, а в лісі — з півтори сотні карельських знаків з дашками. При вході в меморіал споруджено пам'ятник з написом «Люди, не вбивайте один одного!».
You must be registered for see links
