Взагалі, ця "історія з державними таємницями" виглядає вкрай дивною. До того ж, дивною з усіх боків.
Якщо припустити, що ці події були дійсною оперативною розробкою з метою викриття Забілого, то не зрозуміло - чому ця історія набула навіть найменшого розголосу й чому ситуацію не змогли вирішити, так би мовити, по-тихому, адже історик Забілий формально є співробітником СБУ. Набагато ефективнішим було б вирішити справа в спрощеному внутрішньовідомчому порядку, без зайвого мас-медійного гвалту.
Якщо ж припустити, що галас навколо цієї історії був зпровокований цілеспрямовано, наприклад, з метою залякати дослідників історії ОУН-УПА, тоді ця шпигуноманія виглядає вже зовсім тупувато, оскільки, по-перше, ніхто нікого вже не боїться ("поезд ушел") й, по-друге, особисто я ніколи не чув, щоби де-небудь якогось шпигуна чи зрадника засудили за дії, що містять лише "приготування до злочину". Здається, в наш час за лише попередні дії у вигляді "готування до злочину" можна відправити за грати хіба що якогось "повного лоха".
Загалом, вся оголошена офіційна інформація по цій справі нагадує дитячу гру в "зіпсований телефон". Речники СБУ наголошували, що справу порушено за ст.15 й ч.1 ст.328 КК, але формулюють її назву як "готування до розголошення державної таємниці". Хоча посилання на ст.15 КК має бути лише у разі "замаху на розголошення", бо "готування до злочину" передбачене ст.14 КК, а не ст.15. Отож бо й виходить, що в сьогоденній українській спецслужбі не бачуть ніякої різниці між стадією "готування до злочину" та стадією "замах на злочин". Це вже називається "пріплилі".
До того ж, якщо цю справу порушено не "відносно особи", а, як було оголошено, лише "за фактом злочину", то це, згідно до норм КПК, означає, що Забілий не є по справі навіть "підозрюваним", а є лише тільки свідком (принаймні, насьогодні).
Скоріш за все, ті "спеці", яким в голову прийшла ідея порушити кримінальну справу за фактом "готування до розголошення державної таємниці", є такими самими великими фахівцями з держбезпеки, як і їх нинішній голова Хорошковський.
Як на мене, сама по собі така невідомо ким сформульована процесуальна конструкція - "приготування до розголошення державної таємниці" - у даному разі виглядає так само недолуго й анекдотично, як яка-небудь "профілактика замовних вбивств". Бо не має ніякої перспективи.
Сдавать агентов спецслужб - до такого додумались только зависимые страны, которые пляшут под чьи то дудки. Ни одна самостоятельная и независимая страна на это не пойдет. Таже Великобритания, ни за что не откроет архивы своих агентов, где они не работали и чем бы не занимались. За попытки выдать агентов грозит уголовное преследование, вплоть до пожизненного.
